paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Проблематика неорелігій у XXI ст.

У наш час такий феномен як неорелігії, а саме неоязичництво набуває все більшої популярності, в тому числі і в нашій країні. Але цей аспект через міфи, стереотипи, острахи та інші фактори є маловідомим більшості населення та незрозумілим. Проте ця течія існує і для того, щоб її сприймати такою, якою вона є треба її пізнати. Знання – це сила.
Що таке язичництво? Що являє собою цей феномен та яке місце займає у сучасній культурі? Які його види та характеристика?
Язичництво – це віра в надприродні сили природи, синкретизм, пантеїзм та політеїзм. Також до язичництва входять такі культурні аспекти, як шаманізм, магія, тотемізм, фетишизм, анімізм. Неоязичництво - це відродження та реконструкція давніх звичаїв, вірувань та світогляду із адаптацією до сучасності. Це феномен культури, який відноситься до релігіозного та духовного життя людини.
«Язичник» у перекладі означає – інший народ або люди, що розмовляють на іншій мові. Наприклад на англ. Pagan - перекладається як погань, нецивілізована людина. Heathen (англ.) – житель пустелі. Політеїст – багатобожець. Це слово більш коректніше передає значення та дух цієї віри.
Неоязичництво – це релігія, відтворена в основному в 70-і – 90-і роки ХХ століття.
Неоязичництво на основі північних традицій називається – асатру. Також існують кола, що сповідують та реконструюють слов’янські язичницькі звичаї, неошаманізм, вікку та ін.
Неоязичництво дуже часто плутають із сатанізмом та демонічними релігіями. Але насправді ніякого відношення один до одного ці незалежні та різнобічні форми віри не мають. Нестандартне та незвичне - єдине, що їх споріднює в наш час.
Віра із самого початку існування людства була невід’ємним його співучасником. Але вона була та залишається різною за своєю формою та вираженням.
Головне питання, мабуть, полягає в тому, чому люди схиляються до таких форм віри, а не до загальноприйнятних? На це питання кожен із язичників може дати різну відповідь, проте свою – правдиву і свідому.
Двадцяте століття стало епохою справжнього відродження язичництва - як культурного, так і практичного. Нове язичництво, що буквально захлиснуло Європу і Північну Америку, «відновило в правах» давню віру, додавши їй офіційного статусу, а в художній літературі склався напрямок, що одержав назву «фентезі», що спирається на сюжети міфології різних народів. Іншими словами, міфи знову знайшли «плоть і кров», і вправі розраховувати на прихильну увагу публіки.
Багато специфічних культурних заходів сьогодні відбуваються у неязичницькому контексті. Завдяки сформованій у культурі моді на цей феномен.
Достатньо подивитись на ритуалізацію спортивних змагань, програм телебачення, широке розповсюдження магії, окультизму та різновидів гадань.
До другої половини ця проблема бне вивчалась. Можна відмітити лише деякі публікації : Г. Шнейдера, М. Єгаптейна, П.Слотердайка та ін. В них був підмічений феномен зародження неоязичництва.
Але 90-ті р. ХХ ст.. змінили це. З’явилось багато публікацій, які досліджували неоязичництво, як реальність, що існує в сучасній культурі. Інтернет також був джерелом широких знань про ідеї, програми неоязичницьких організацій.
Даною темою займались багато вітчизняних та закордонних дослідників – філософів, культурологів.
Концептуалізація поняття «язичництво» було зроблено в роботах істориків : Б.А. Рибакова, В.Н.Топорова, Е.Е. Левкіївської, І.Н. Данилевського, Н. Пенника ,П. Джонса та ін.; філософів С. Булгакова, П.А. Флоренського та ін.; богословів Архімандрита Августина, А. Кураєва, М. Назарова та ін
Особливе значення для дослідження причин виникнення неоязичництво мають роботи : В.А. Шнирельмана, А. Гайдукова, М. Эпштейна, Е.Г. Балагушкіна, С. Філатова, Д.І. Дубровського, Р. Тарнаса, Є.І. Монена, П. Слотердайка, Ж. Бержьє , Л.Повелья та ін.
Не дивлячись на кількість робіт по язичництву та неоязичництво, на сьогоднішній день дуже мало спеціальних монографій та дисертацій, які б були присвячені аналізу неоязичництва у сучасній культурі.