paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Зовнішні і внутрішні аспекти християнізації Русі

Релігійна реформа Володимира Великого – хрещення Русі. Крок, що мав консолідувати державу та залишити її домінантом.
Володимир I Святославич (958? — 15 липня 1015) — князь новгородський, великий князь Київський (980—1015). Канонізований Західною і Східною християнськими Церквами. Хрещене ім'я — Василь.
Відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Святий рівноапостольний князь Володимир, Володимир Красне Сонечко.
Оточена сусідами-християнами руська держава стояла в облозі, що ставило її в невигідні умови, однак безпосереднім поштовхом християнізації стали причини політико-династичні. Восени 987 р. головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю ІІ Македонянину (976-1025) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього посольство взимку 987-988 р. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був внесений ще один пункт – Володимир зобов’язувався охреститися разом з усім народом своєї країни
Навесні 988 р. 6-тисячна армія русів разом з військом імператора розбила збройні сили Фоки. Трон був таким чином врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царственну від народження сестру за варвара. Однак збройний похід Володимира на Херсонес (Корсунь), коли місто було здобуте й сплюндроване, а до Константинополя надіслана погроза вчинити зі столицею імперії те саме, зробили візантійського володаря поступливішим. Тож, отримавши обіцяну багрянородну Анну, Володимир відбув з нею до Києва. Час і місце його особистого охрещення дискусійні, натомість примусове навернення киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988 р., описуючи його так:
«І коли прибув, повелів він поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями...
Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: “Якщо не з’явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – то мені той противником буде...” А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду... а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається...»
Щодо радості великої, то літописець, слід думати, перебільшив. Християнізація по всій Європі просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Не стала винятком з загального правила і Русь. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції у Новгороді, Ростовській землі та Києві. Найконсервативніший з обрядів – поховальний – зберігав елементи язичництва аж до ХІІ-ХІІІ ст. Яскравим феноменом поверхового закорінення християнського світосприйняття є язичницькі ремінісценції знаменитого “Слова о полку Ігоревім” (кінець ХІІ ст.): автор практично не апелює до християнської символіки, натомість розлого покликається на поганську, згадуючи Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та ін.
Вісім років на Старокиївській горі, навпроти княжого двору простояло облаштоване Володимиром капище, уособлюючи останню політичну хвилю язичництва.
За десять років до хрещення Русі Володимир Великий провів низку реформ, у тому числі і релігійну. Реформування язичницького пантеону мало призвести до консолідації слов’янського народу. Всеслов’янський пантеон, верховним богом пантеону став досить молодий бог Перун. Але реформа через певні обставини не вдалася. Тому як відомо через десять років Володимир розмірковував над новою релігійною реформою. Основним його завданням було обирання між трьома вірами – християнством, іудаїзмом та ісламом. На Русь був навіть запрошений філософ, який мав бесіди із князем і розповідав йому про переваги тої чи іншої релігії. Врешті решт при певних перевагах було обрано християнство. Володимир таким чином хотів зберегти державу цільною, але Рим, який на декілька століть раніше зробив те саме нічого не навіяв князю.( В результаті чого з’явилось дві держави(а потім і дві церкви).
Декілька причин вибору християнства:
- Сусіди християни, які як і завжди хотіли захопити Русь.
- Візантія – сильна держава-сусід, що може надати підтримку.
- Царівна новгородська, яка давала запоруку тісних політичних, економічних, торгових, військових контактів міх Руссю та Візантією.
Тобто, Русі був необхідний сильний захисник – Візантія, але коли Анну вирішили не віддавати, Володимир пішов із військом на Корсунь і погрожував Константинополю. Після чого хрестителю все ж таки віддали наречену, але можливо князь не був впевнений у силі своїй і тому прийняв пункт про хрещення держави. Що, начеб то, об’єднало державу. Але багато люду не прийняло княжої волі і за що були покарані. Феномен двувір’я існував приблизно до IV ст. а потім більше асимілювався у християнській вірі. А зацікавленість до та сповідування язичницької віри в наш час значно збільшилась та дедалі зростає.
Як бачимо, Русь могла позмагатися у силі з Візантією, з усіма сусідами-християнами може й ні, але б сил знищити Русь у них би не вистачило.
Тому головне питання, а що б було якби Володимир не хрестив Русь? Русь продовжує бути язичницькою, майже вся Європа похрещена.
Феодальна роздробленість, загарбницькі війні? Все це було на декілька століть пізніше – XII ст. феодальна роздробленість, занепад Києва, , феодальні війни князів однієї віри. Монгольське іго, у 1240 році був взятий Київ, а протягом декількох років була завойована вся Русь.
Все те задля чого Володимир хрестив Русь і чого хотів оминути – сталося. І ми програли. Повернемося до похрещеної Європи, не слід забувати, що Ісландія була християнізована пізніше Русі. Інші північні держави були також похрещені пізніше Русі і ми підтримували з ними контакти. Але якщо брати ближче, то був Новгород, який був похрещений силою у 990 р. Ростов та Муром також досить довго боролися з даним процесом. Можливо, «добровільна» християнізація зломила дух словянського народу, через що наша країна не могла оговтатись досить довгий час. І Русь стала досить легкою здобиччю для монголів, Московії, Польщі.
Ото ж головне питання, а що б було коли до нас прийшли монголи, а ми б були язичниками? Чи змогла б Російська Імперія декілька століть тримати Україну у ярмі? Чи був би Переяславський договір(зрада) у 1654 р.? Коли вільні козаки(вільна Україна) стали підданими, а по факту рабами царату. Можливо, тоді б було менше дискусій на тему чи зрадники батько Хмель, Мазепа, Бандера чи може вони герої України? Можливо, не було б бою під Крутами, Радянського гноблення України, денаціалізації, геноциду, русифікації та містифікації нашої історії. Чому так? Бо віра – це невід’ємний факт, що співіснує з людиною протягом її життя.
Можливо, хрещення це був невід’ємний етап розвитку Русі, але , щоб було, як би воно почалося пізніше?


Література

1. Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. — К.:Либідь, 1991. —398 с.
2. Крипякевич Іван. Коротка історія України.- К.: Україна, 1993 – 93с.
3. Левчук Л.Т., Гриценко В.С., Єфименко В.В., Лосєв І.В., Панченко В.І., Шинкаренко О.В. Історія світової культури: Навч. Посібник - 4 –е вид., стереотип. – Київ: Либідь, 2003. – 368с.
4. Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. – К.: Абрис, 1999. – 200с., 48 илл.
5. Шайкин А. А. «Се повести времяньных лет…» От Кия до Мономаха. М., 1989.

@темы: Иследования