• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи пользователя: paganism (список заголовков)
18:01 

Космогонічний міф. Велетень Імір.

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Всяка міфологія, і скандинавська в тому числі, містить своєрідний архетип ний сюжет, сутність якого – перетворення хаосу, тобто стан первісної невпорядкованості, в організований космос. Як писав Є.М.Мелетінський, «в міфах про хаос ця суть та хаос проявляються наочно… за допомогою адекватної міфологічної теми».
Найбільш відомим міфом про перетворення первісного хаосу в космічний порядок є, без сумнівів, міф біблейський, згідно з яким Дух Божий своїм існуванням у світовій безодні створив небо та землю та розігнав «темряву над безоднею». Схожі уявлення є у міфології Шумерів і Акада (первинний океан Апсу, утілення «первісної» стихії, що уособлює хаос, і його дружина Тіамат гинуть у битві з богом Мардуком; останній створює з тіла Тіамат небо і землю) і у ведичній міфології Давньої Індії (по «Рігведі», з початку часів «нe було ні сущого, ні не-сущого... не було ні повітряного простору, ні неба над ним... не було ні смерті, ні безсмертя, не було різниці між днем та ніччю…»; потім розлилися води Світового океану, і з них виникла Земля - або світове яйце, що породило небо, землю і бога-деміурга), а також і в інших міфологічних системах.
Скандинавська космогонія зводить початок світобудови до світової безодні Гинунгагап, у якій накопичувалися іній від взаємодії студених бризів потоку Хвергельмир (або Елівагар) і вогняних іскор, що летіли з Муспелля - області вічного полум'я. Чим більше іскор потрапляло в Гинунгагап, тим швидше танув іній, і в процесі танення з нього виникла перша жива істота - інійний велетень Імір. «Старша Едда» говорить:
В начале не было
(был только Имир)
ни берега моря,
ни волн студеных,
ни тверди снизу,
ни неба сверху,
ни трав зеленых –
только бездна зевала.
Разом з Іміром з безодні Гинунгагап виникла космічна корова Лудумла: вона вигодувала Іміра своїм молоком, а сама харчувалася тим, що лизала солоні камені, покриті інеєм. Згодом з цих каменів виник пращур богів Бурі. Цей сюжет проілюстрований на Ілюстрації 2.
З пахв Іміра, а також від тертя його ніг народилися інші інійні велетні. Самого ж Іміра чекала доля багатьох інших першостворінь - його принесли в жертву (нащадки Бурі, сини його сина Бора Вілі, Ве й Один), щоб з тіла убитого створити світ:

Из мяса Мира
сделаны земли,
из косточек - горы,
небо из черепа
льдистого йотуна,
из крови - море!
З крові убитого Іміра, згідно «Молодшої Едди», виник Світовий океан, а з мозку інійного велетня боги створили хмари.

Отпрыски Бора
подняли сушу,
мир серединный
воздвигли дивный –
солнце сияло
с юга на скалы,
зеленью землю
злаки покрыли;

солнце - луна же
с ним шла бок о бок -
долонь простерло
с юга чрез небо;
солнце не знало
ночлега в небе,
звезды не знали
дороги в небе,
луна же не знала,
сколь сильна она в небе;

сошлись на судбище,
по лавам сели,
совет держали
все вышние боги:
ночь нарекали,
полночь и вечер,
именовали
утро и полдень
и все межечасья
для числения времени.

Можна провести аналогії між скандинавською міфологією та міфологією інших народів. Для прикладу в Індійській у Створенні варн використовувалося тіло магічної істоти – Поруші, а в грецькій також існувала магічна істота, яка допомогла вижити головному богові Зевсові.

18:00 

Язичеські релігійні обряди та введення християнства

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
До нас дійшло дуже мало інформації про те, як і де вікінги поклонялися своїм божествам. Зазвичай вони проводили релігійні церемонії на відкритому повітрі, серед дерев, на схилах або біля річок, бо ці місця вважалися священними. Крім цього вони будували храми.
Релігійні обряди (Ілюстрація 1) проводилися найбільш шанованими людьми в окрузі (вождем чи заможним землеробом), вони приносили жертви богам від імені спільноти, а також зброю та коштовності, кидаючи їх у водойму.
Варяги молилися богам, щоб ті допомогли їм у повсякденному житті, промовляючи закляття для захисту від злих духів. Вони вірили, що відьми можуть отримати владу над людиною, відрізавши в неї частину волосся або кінчик нігтя. Багато хто носив талісмани, чи амулети, призвані відвести від них біду. Також вікінги вірили в пророцтва; вважалося, що богиня Фрейя мала здатність передрікати майбутнє. Тому деякі жінки, що сповідували культ Фрейї були ясновидячими та тлумачили сни; вони групами подорожували по країні, зупиняючись на ніч у будинках місцевих вождів.
Серед вікінгів були і дани (пращури сучасних датчан), і свої (пращури шведів), і норги (пращури норвежців), а також сакси, англи, юти та представники інших скандинавських і германських племен, і всюди, де висаджувалися на берег із своїх драккар, де влаштовували стоянки й засновували поселення, вони будували язичницькі капища. Однак лише Ісландія, заселена норвежцями близько 970 року, змогла зберегти до наших днів, хоча б фрагментарно, міфологію стародавніх скандинавів.
Імовірно, цьому в значній мірі сприяло географічне положення Ісландії – острова на околиці північної Європи. Якщо на материку боги вікінгів були змушені існувати поряд із богами інших народів (не кажучи вже про Білого Бога християн), то на острові цим богам було «вільно дихати». Навіть християнство було не в змозі викоренити язичницьких богів з Ісландії. В підтвердження цьому – сучасний офіційний статус нового язичницького культу Асатру як рівноправної з християнством релігії.
Хоча, подібне «двовір’я» було характерним не тільки для Ісландії, але і для Скандинавії в цілому. Якщо на інших землях правителі, приймаючи хрещення і утверджуючи християнську віру серед підданих, відрікалися від давніх богів і всього, що було з ними пов’язано, скандинавські конунги, насаджуючи християнство огнем і мечем, одночасно продовжували вірити в Одина, асів та ванів. Характерний приклад такого двовір’я – епізод із «Саги про Олава сина Трюггві». Цей норвежський конунг настільки палко насаджував нову віру, що його ім’ям лякали дітей, а ісландці, які чули про його діяння в Норвегії, вирішили прийняти християнство самі, поки Олав не дібрався до них. Тим не менш Олав зберігав повагу до давніх богів. Сага каже:
«Говорять, що, коли Олав конунг гостював в Егвальдснесі, одного разу ввечері туди прийшов якийсь чоловік... Він почав розмовляти з конунгом. Ось питає конунг а чи не знає цей чоловік, хто такий був Егвальд... Гість відповідає, що Егвальд був дуже войовничим конунгом і поклонявся одній лише корові, яку завжди брав куди б не йшов у похід. Егвальд конунг бився з конунгом, якого звали Варин і пав. Він був похоронений тут. А в іншому місці, недалеко звідси, похоронена та сама корова.
Так як була вже пізня ніч, єпископ нагадав конунгові, що пора лягати спати. Конунг так і зробив... Деякий час потому конунг прокинувся і спитав, де гість, і звелів позвати його. Але гостя ніде не знайшли. Наступного ранку конунг звелів позвати повара і того, хто готував напої, і спитав чи не приходив до них який-небудь незнайомець. Ті сказали, що коли вони збиралися куховарити, підійшов до них якийсь чоловік і сказав, що вони варять дуже погане м’ясо до столу конунга. Потім він дав їм два великих та жирних шматки телятини, і вони зварили їх разом з іншим м’ясом. Тоді конунг звелів все це м’ясо викинути.
– Напевно, це була не людина, - сказав він, це був, напевно, Один, в якого язичники довго вірили. Але Одину не вдасться перехитрити мене».
На прикладі видно, що Олав не заперечує самого існування Одина, як мав би робити християнин, він лише сумнівається в щирості слів язичницького бога. І ці «подвійні почуття» конунга, зазвичай безжалісного до ворогів та язичників, розділялися всім населенням Скандинавії.
Християнізація Скандинавії призвела в тому числі і до забуття міфів, записи яких животіли в монастирських бібліотеках, - міфів, але не віри, що існувала в сільській глибинці протягом сторіч, незважаючи на всі зусилля християнських священиків. Лише з початком «ученого ренесансу» у північній Європі, що припадає на XVI - XVІІ століття, міфи скандинавів були відкриті наново і повернулися в європейський культурний контекст. Романтичний рух з його невичерпним інтересом до всьому «народного» перетворив міфи з предмета вивчення філологів у надбання широкої публіки. «Як і в багатьох інших сферах духовного життя, у вивченні міфу романтизм відкрив нову сторінку. І як у багатьох інших сферах, у вивченні міфу дотепер розробляється багато чого з того, що почали розробляти романтики. Сутність романтичного відкриття міфу полягала в тому, що неспроможність усіх старих тлумачень міфів раптом стала очевидною. Міфи були усвідомлені як Правда ( з великої літери) і як надбання Народу (теж з великої літери) і в силу цього стали об'єктом зачарування і поклоніння.

18:00 

Варяги – войовничий народ

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Що ж до зброї, то в епоху вікінгів найрозповсюдженішим видом був важкий спис. Ним можна було і колоти, і рубати. Зрозуміло, що такий спис важив немало, тому метнути його було непросто, хоча ставалося і таке (якщо звернутися до міфів, Один воював зі списом, а Гунгнір завжди повертався до господаря після кидка).
Секира – це відносно невелика сокира на довгій (до 90см) ручці. В другого влучному ударі секирою не було потреби, а тому вона справляла ще й моральний вплив на супротивника. Цей вид зброї був популярним не тільки серед простих воїнів, але й серед ватажків. Але треба відмітити, що варяги цінували і кам’яні секири. Причиною цьому був вік зброї, який давав привід вважати її наділеною магічними властивостями. Така зброя зберігалася та передавалася з покоління в покоління.
Напевно, найрозповсюдженішим видом зброї в Європі був меч. Перші північні короткі мечі були більш схожі на довгі ножі. Але згодом вони значно «виросли», а потім перетворилися в ту зброю, що зараз відома як «меч вікінгів».
Скандинавський меч періоду ІХ – ХІІ століть був довгим, важким, гострим з обох боків. Треба пам’ятати, що в раннє Середньовіччя, особливо в Епоху Вікінгів особливого мистецтва фехтування не існувало. Широкий замах, удар, в який вкладалася вся сила воїна – ось і вся техніка. Колючих ударів не існувало.
Вікінги завжди славилися мистецтвом прикрашати свою зброю. І це було не дивно, оскільки вони наділяли її особистістю, а тому було досить логічно виділити серед інших. Часто тій зброї, що вірно служила господарю, давали ім’я, яке було відомим не менше за господаря, наприклад, «Випробовуючий», «Полум’я битви» тощо.
Секири оздоблювалися золотими та срібними візерунками, руків’я та ножни мечів також прикрашалися золотом та сріблом, леза вкривалися рунами. Одним з найкрасивіших способів прикрашення мечів був такий: при виготовлення меча в руків’я по черзі вколювалися мідний та срібний дроти, від чого отримували «смугасту» зброю.
Великою популярністю у вікінгів користувалася боротьба. У вільний час воїни вдосконалювали техніку, лагодили зламану зброю або прикрашали нову. Репутація вікінгів як жорстоких воїнів наводила жах на їх сучасників. Про бойове мистецтво найманців-вікінгів (найманих солдат) складали легенди, і багато хто з правителів був готовий платити за їх послуги та вірність. Чоловіків з дитинства навчали мистецтву володіти зброєю і готували до того, щоб вони захищали свій народ або воювали за наказом свого вождя чи короля. До воєнних походів часто приєднувалися безземельні люди, яких спонукала жага наживи та пригод. Навіть під кінець епохи вікінгів їх армії, що воювали за кордоном, залишалися ще добровільними.
Серед усіх варягів найбільший страх на ворогів наводили так звані берсерки. Перед битвою вони виголошували промови, ображаючи супротивника та вихваляючись своєю силою. Вони демонстрували свою відвагу, б’ючись без будь – яких захисних обладунків. Багато хто вірив, що берсерки володіють чаклунською силою, перед якою зброя не має сили. В одній із саг описується як деякі берсерки «шли в бій без кольчуг, в полоні безумства, схожі на скажених собак та вовків, в дикій ярості вони кусали свої власні щити».
Деякі вікінги ставали професійними бійцями й об’єднувалися в спільноти та жили колективом, підпорядковуючись непорушним правилам поведінки та обов’язку.
Саги розповідають про одне таке товариство воїнів – йомс-вікінгів, що утворилося у фортеці під назвою Йому-борг. Одного вечора, коли вони досить багато випили, датський король Гаральд Синьозубий змусив їх поклястися, що вони здійснять розправу над його ворогом, ярлом Законом із Норвегії. Однак їх подолали та взяли в полон. Норвежці почали їм по черзі відрубувати голови. Один молодий воїн попросив охоронця притримати в момент страти його волосся, щоб ті не впали на шию та не замочилися кров’ю. Коли кат опустив свою сокиру, воїн різко відвів голову, і кат відсік собі руку. Цей трюк справив на норвежців таке сильне враження, що вони запропонували варягові свободу. Однак той відмовився покинути своїх товаришів, за що всіх йомс-вікінгів відпустили на свободу.
Честь та добре ім’я були найбільшим скарбом для варягів, незалежно від статі. Репутація вікінга залежала від багатьох чинників. Престиж воїна визначався його відвагою, бойовим мистецтвом, тим, як далеко він подорожував, наскільки вдалими та прибутковими були його походи. Купців, ремісників та землеробів поважали за чесність та розум, за їх уміння робити добрі вчинки та тримати слово.
Вікінги надавали дуже велике значення вірності сімейним зв’язкам і були готові битися насмерть, захищаючи честь своєї сім’ї. Образа чи каліцтво, нанесене одному з членів сім’ї, могли призвести до помсти всіх рідних жертви. Подібна кривава та жорстка ворожнеча могла тривати роками.

22:25 

пришли языки в нет....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
и такое ощущение, что взяли и афигели......ведут ся как дома:)

16:18 

Почему древние викинги давали имена… мечам?

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
«Меч викингов, похожий на тяжелую железную палку, напомнил о целой эпохе, когда рослые светловолосые воины с выпуклыми глазами прошли на своих ладьях, словно на морских конях, полмира – от Каспия до Америки – оставив и здесь, в Шотландии, не только память о себе, но и часть себя.»
Владимир Щербаков. «Шотландская сказка.»

Во Франции их называли норманнами, на Руси – варягами. Викинги – так именовали себя люди, жившие на территории нынешней Норвегии, Дании и Швеции примерно с 800 по 1100 годы нашей эры.

Эпоха викингов продолжалась довольно короткий срок, что-то около 2 с половиной веков. 800-1050 г.г. н.э, а если быть точнее, с 793 года, когда монастырь на Линдисфарне, находившийся недалеко от северо-восточного побережья Англии, стал обьектом нападения викингов.

Северные земли довольно бедны и просто физически не могут прокормить население. Поэтому для того, чтобы прокормить свои семьи, сели мужики на корабли и отправились воевать, а потом и торговать награбленным. А для войны нужен и инструмент соответствующий – оружие и снаряжение. Снаряжение воина-морехода было очень простым. Викинги даже кольчуги и прочую броню одевали редко, обычная их одежда – телогрейка и теплые штаны. Викинги были мореходами, а тяжелая броня - это и дополнительный вес на корабле, и то, из-за чего можно быстро пойти ко дну, оказавшись за бортом. Да и драться в абордажном бою, одевшись в тяжелые доспехи, просто неудобно. Из металлической амуниции у воина был только простой шлем, защищавший голову.

Оружие – другое дело. Главным оружием морских разбойников были короткие копья, боевые топоры и, конечно же, мечи.

Первые северные мечи – однолезвийные клинки, скорее длинные ножи, нежели короткие мечи. Впрочем, вскоре они заметно «выросли», а затем и вовсе превратились в оружие, которое сейчас известно как «меч викингов».

Меч викингов – еще один исторический тип меча, результат творчества мастеров кузнечного дела, соединивший в себе повышенные прочность, защитные качества и остроту, «красивость» и «мистичность» этого вида мечей.
Скандинавский меч периода IX-XII в представлял собой длинный, тяжелый обоюдоострый клинок с небольшой гардой. Следует помнить, что в раннее средневековье, а особенно в Эпоху Викингов, особого искусства фехтования не существовало. Широкий замах, удар, в который вкладывалась вся сила воина – вот тебе и техника. Колющих ударов у викингов практически не было, что и наложило свой отпечаток на форму лезвия. Конкретно это выразилось в закруглении, которым нередко оканчивался скандинавский меч. Меч был достаточно длинным (до одного метра в длину). Чтобы им можно было долго, с размаху рубить, лезвие делали максимально облегченным, с продольной «канавкой» по обоим сторонам лезвия.
Полосу металла скручивали и долго проковывали, повторяя этот процесс многократно. В результате получался высококачественный булат, с соответствующей комбинацией силы, гибкости и способностью держать острый край. Кузнецы колдовали над каждым мечом очень долго. Говорят, в те времена именно викинги имели значительно больше знаний процесса плавки, ковки и закалки железа, чем жители остальной Европы.
Викинги всегда славились искусством украшения своего оружия. Что, впрочем, было неудивительно. Ножны и рукояти мечей также украшались золотом и серебром, лезвия покрывали рунами. Одним из самых красивых способов украшения мечей был следующий: при изготовлении клинка в рукоять вковывалась поочередно медная и серебряная проволока, отчего рукоятка, торчащая из ножен, получалась «полосатой».

Скандинавы, как и японцы, наделяли мечи личностью, духом, а поэтому выделяли его из всего остального оружия. Как на Руси существовали намоленные иконы, так у викингов существовали напившиеся кровью мечи. Им давали даже имена, вроде «Raunijar» – испытывающий, «Hunloggi» – пламя битвы... На их лезвия наносили рунные знаки. Руны широко использовались и в магических целях, как в самой Скандинавии, так и за ее пределами. Каждая руна имела свое значение, свой скрытый смысл, известный лишь посвященным. Викинги верили, что с помощью рун можно было и лечить, и уничтожать врагов, придавать оружию силу и тупить вражеские мечи. Они верили, что такой меч может в трудную минуту даже указать путь заблудившимся во фьордах мореплавателям.

Такое дорогое оружие, как меч, в среде викингов было не только оружием или знаком отличия. Мечи ценились как фамильные сокровища. Так, на барельефе изображена сцена из скандинавского героического эпоса, когда отец отказался дать сыну меч в первый его поход, но сердобольная мать тайком вынесла меч и передала его сыну.

Сначала в среде викингов существовал обычай – раз в год приходить в родные места, сгружать добычу, невольников, продукты. Но, чем дальше от родины расползались их корабли-драккары, тем сложнее становилось возвращаться домой. Часто драккары останавливались на зимовку в неведомых землях, и некоторые воины, женившись, оставались там навсегда. Особенно молодежь. Да и воевать сложнее стало, со временем. Постепенно потомки жестоких воинов стали больше торговать, чем воевать, а для этого нужны уже другие умения и склад ума. И меч стал постепенно терять свой ореол мистического божества...

16:13 

Один

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Сонце і Місяць сходять та заходять.
День змінює ніч, ніч змінює день.
У Центрі Cвіту на дереві повісився дід,
Пронизаний списом, сім днів вже вісить.


За ноги підв’язаний, верх ногами вісить.
Під ним на землі колодязь стоїть.
Старий однооко вдивляється в воду.
А друге його око дивиться з дна.


Мабуть, в Небо кудись або й на старого.
Віддав він його, щоб йому шанс надали.
Шанс, щоб мудрість знайти.
Вісить той вісить, за все треба платить.


На поверхні води картинки гуляють.
Різні значки пробігають.
Мудрість – це знання. А знання – важка праця,
І може подекуди й ношею стати.


Прийшов чоловік, вартовий цього місця.
- «Ну, що, мабуть, все» - промовив прийдешній.
Зняв з дерева і вийняв списа з грудей.
Старий підвівся, покивав головою і пішов додому.

00:47 

если вы....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
если вы не любите язычников-это ваше право, если вы считаете, что язычество это не вера-ваше право, если вы не язычник-это ваш выбор... но не нужно этого здесь писать-в особенности, если в этом совсем нет конструктива.... если брат-садись к костру, если друг-садись к костру, если враг иди своей дорогой....

21:04 

О капищах, календарях и праздниках

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Многим известна сравнительно простая операция - биолокация с помощью маятника или иного приспособления. Чувствительный к геобиомагнитным структурам специалист определяет энергетически активные линии в пространстве и узлы - их пересечение. Когда маятник попадает на линию, он качается перпендикулярно ей, когда он попадает на пересечение линий, то маятник вращается по часовой стрелке или против часовой стрелки, в зависимости от того, какой узел - положительный или отрицательный. После проведенной биолокации можно проконтролировать себя очень простым способом - воспользоваться компасом. Геобиомагнитные линии, как правило, идут с Севера на Юг и с Востока на Запад с некоторыми интервалами, образуя в пространстве клетки. Контур такой клетки - энергоактивные линии. В углах клетки - энергоузлы.
Безусловно эти естественные структуры использовались во все времена язычниками и используются сейчас для магических операций при для отправления культа богам.
Размер стороны малой структуры энергетических линий (изображенной на рисунке N-1) составляет примерно 6-7 метров. При работе в квартире можно использовать еще более мелкую структуру - одну клетку или даже один узел. При работе на ландшафте можно использовать более крупные энергетические структуры.


Юг

Древние славянские языческие капища имели круговую или квадратную форму, где использовалось разделение круга на 4 или на 8 равных секторов с ориентацией по сторонам горизонта. На рисунке (N-2, ниже) изображено Перынское святилище (IX-X века); найдено под Новгородом (реконструкция В.В. Седова).


Деление Времени также связано с числами 4 и 8 - Восход, Полдень, Закат, Полночь, Утро, День, Вечер, Ночь. Это рождает природную связь между временем и направлением в пространстве, используемую в магических операциях, связанных с культовыми отправлениями. Эта связь и сейчас используется многими людьми, которые даже не задумываются о причинах возникновения такой связи, а просто используют ее (например, на вопрос о том, "где территориально находится микрорайон Ленино-Дачное?", можно получить ответ - "он расположен на 5 часов по карте Москвы"). Связь между временем и направлением в пространстве исторически распространилась на современную 12-ти (24-х) часовую систему измерения времени.
С числами 4 и 8 Древние Славяне связывали не только деление суток, но и деление года. Такое деление известно человечеству с эпохи Неолита и сохранилось в древних "обсерваториях", относящихся к IV-III тысячелетиям до н.э. В Солнечном календаре древних славян-язычников отмечались четыре годовые фазы Солнца, при этом календарь (у части славянских племен) делился на 8 равных частей по 45 дней, составляя 360 дней, еще 5 дней учитывались дополнительно.
Солнечные сроки славянского языческого календаря: 1. Яр; 2. Зарев; 3. Вересень; 4. Корочень; 5. Просинец; 6. Свечень; 7. Брезозор; 8. Кресень. На рисунке (N-3, ниже) изображен календарь восточных славян "Солнечное Коло" IV-X века (реконструкция - В. Байдин).


Восемь Праздников "Солнечного Коло" (у части славянских племен) начинали определенный срок календаря и часто совпадали с названием срока. Четыре из восьми праздников отмечались каждые 90 дней и совпадали с началом очередной солнечной фазы.

Четыре славянских праздника, посвященных фазам солнца:
Самый главный праздник - Купало - день Летнего Солнцеворота (Летнего Солнцестояния) - отмечается в ночь Солнцеворота с 21 на 22 июня;
Вторым по значению является праздник Зимнего Солнцеворота (Зимнего Солнцестояния) 22 декабря - Коляда, в этот день отмечают начало "небесного рассвета";
Следующим по значению является праздник Весеннего Равноденствия, 21 марта - Брезозор (Березозол). Этот праздник для древних славян имел смысл "нового года", так как в древности у славян язычников словом "год" обозначалось начало периода времени, пригодного для земледелия (когда рассцветает Природа и когда рождается новая жизнь).
Следующий, последний по значению праздник (связанный также одновременно и с окончанием сельскохозяйственных работ) - праздник Осеннего Равноденствия 23 сентября - Вересень (Таусень).

20:50 

ну че, что празнуем......?????

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....


15:42 

Скальдична та еддична поезія

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
У еддичній поезії авторство являється анонімним, ми знаємо лише ким вона була записана, в ній подаються теогонічні та героїчні міфи, а також правила поведінки.
Вся давньоісландська поезія ділиться на два види поетичного мистецтва – еддичну та скальдичну поезію. Правила поезії та переказ давньоскандинавських міфів входить до складу «Молодшої Едди», написаної скальдом Сноррі Стурлусоном (1178 – 1241).
У 1222 чи 1223 роках ісландський історик, поет і політичний діяч Сноррі Стурлусон написав книгу, яку назвав «Едда». Про те, що означає ця назва. Одні кажуть про походження цієї назви від хутора, на якому Сноррі Стурлусон жив та збирав матеріали для своєї книги, інші – від слова, що означає «поезія», треті вважають, що «едда» означає «прабабушка». Як пише відомий спеціаліст зі скандинавської літератури М.І.Стеблин – Каменський, «всі три етимології були запропоновані давно і по черзі знову висуваються і заперечуються».
«Едда» Сноррі Стурлусона являю собою посібник поетичного мистецтва. Але поряд із чисто професійними порадами в ній міститься багато інформації про давньоскандинавську міфологію, оскільки поет повинен був уміти використовувати міфологічні образи.
Одна з частин книги написана у формі діалогу між легендарним королем і верховним скандинавським богом Одином. Конунг питає про створення світу, про устрій Всесвіту – й Один відповідає. В цьому діалозі представлена вся скандинавська міфологія, приведена у строгій, чіткій системі.
Друга частина «Едди» містить вказівки з використання так званих «кенінгів». Кенінг – це характерний для давньоскандинавської поезії літературний прийом, коли речі називаються не прямо, а інакомовно. Так битва може називатися «буря зброї», воїн – «ясен битви», корабель – «кінь моря», земля – «море звірів», сонце – «вогонь неба», небо – «країна сонця» тощо.
Часто кенінги мають міфологічне походження і, перечислюючи їх, Сноррі Стурлусон перераховував давні сказання. Наприклад, пояснюючи, чому кенінгом золота є «викуп за видру», він розповідає історію про те, як боги ненавмисно підстрелили чаклуна, що перед тим перетворився у видру, і були змушені заплатити великий викуп його батькові.
«Едда» Сноррі Стурлусона є дуже цінним научним джерелом, але міфи та сказання грають в ній лише службову роль. Вони представлені чи в короткому переказі, чи окремими цитатами.
В середні віки вважалося, що Сноррі Стурлусон використовував древнє джерело, яке також називалося «Едда».
Ісландський вчений єпископ Бриньольв Свейнссон, що жив у ХVІІ столітті, стверджував, що від цієї древньої «Едди» «у нас тепер залишилось, крім назви, може лише тисячна частина, і яка б не збереглася зовсім, якби не написане Сноррі Стурлусоном, що залишили нам скоріше тінь та слід, ніж справжній текст древньої «Едди».
У 1643 році Бриньольв Свейнссон знайшов давній рукопис, що складався з 45 перегаментних листів, зшитих у шість зошитів. Він містив у собі двадцять дев’ять поетичних пісень, в яких розповідалося про скандинавських богів та героїв.
Бриньольв Свейнссон вважав знайдений рукопис тією самою «прославленою «Еддою», в існуванні якої він не мав сумнівів. Хоча потім виявилося, що рукопис відноситься приблизно до того часу, що й «Едда» Сноррі Стурлусона, її стали називати «Старшою Еддою», або Поетичною, а «Едду» Сноррі Стурлусона – «Молодшою», або Прозаїчною.
Пісні, що входили до «Старшої Едди», були записані у ХІІІ столітті ісландською мовою. Але виникли вони в різні часи – з V по Х століття – у різних народах, що розмовляли германськими мовами. До германської мовної групи належать всі скандинавські мови, німецька та англійська.
Не дивно, що язичеські сказання германських народів збереглися саме в Ісландії.
Ісландія була заселена в ІХ – Х сторіччях вихідцями з Норвегії. В той час у більшості європейських країн, у тому числі й германо мовних, язичество було витіснено християнством, і залишки язичеських вірувань жорстоко викорінювались. А в Ісландії впродовж декількох віків християнство та язичество мирно співіснували.
«Старша Едда» та «Молодша Едда», доповнюючи одна одну, являють собою поетичне сказання про небесний світ Асгард і про асів – богів, що там живуть.

15:35 

Вступ

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
У наш час, час коли людина своїм поглядом дивиться вперед, у поступ, і втратила із свого поля видимості те, що було колись. Але дехто вирішив поринути в сивину віків, аби згадати мудрість минулих літ. Тому що недаремно деякі культури називають цивілізаціями, світовими цивілізаціями. Вони залишили пам’ятки своєї епохи, які ми називаємо «загадками».
Якщо людина хоче рухатися вперед, то без багажу знань, вчень, ідей – що були здобуті протягом тисячоліть, – це стає неможливо. Звісно ж ми маємо інформацію з літописів, джерелознавства, наук історії та археології. Але вона звичайно представлена у неточному вигляді. Саме тому потрібно розбирати, вивчати, поринати у глиб віків, думати, робити висновки, щоб отримати результат.
Щороку археологи здійснюють нові цікаві відкриття, розширюючи знання про вікінгів. Вивчаючи руїни стародавніх торгових поселень, будинків та майстерень ремісників, ми маємо можливість дізнатися багато цікавого про їхні методи будування та використовувані інструменти. Вікінгів, як правило, ховали з різноманітними предметами, що належали їм при житті: зброю, меблі, коштовності, одяг.
Багато цікавої інформації можна дізнатися з писемних джерел, що розповідають про контакти скандинавських з іншими народів. Деякі автори самі постраждали від їх нападів; інші були арабами чи християнами, що не поклонялися язичницьким божествам. Само собою зрозуміло, що до таких свідчень необхідно відноситися критично
Об’єктом цього дослідження являється історія вікінгів, звідки вони походять, ким були та чим займалися. Мною досліджується соціальний та духовний світи, що оточували варягів.
Предметом є релігійний, духовний світогляд людей, які жили у важких природних умовах, у постійній небезпеці та у боротьбі зі світом, що їх оточував.
Ціллю роботи є поглиблення та систематизація знань за допомогою історії та релігії про культуру, яка виникла тисячу років тому, і якою багато хто захоплюється дотепер; дізнатися, що робить цю культуру такою цікавою та своєрідною.
Сьогодні, можливо через релігійну політику в Радянському Союзі, або, можливо через циклічність розвитку, багато хто звертає увагу на нетрадиційні давні релігії. Великої популярності набула язичницька віра, зокрема віра скандинавських народів – вікінгів, віра войовничих народів, які наводили жах на тогочасні могутні держави. Їхня безжалісність та безстрашність, жага до подвигів – невід’ємні риси нордичної людини.
Про значення слова „вікінг” існує багато думок. Дехто вважає, що воно пішло від слова „вік” - з давньонорвежської „бухта”. Отож, „вікінгами” можуть бути ті люди, які тримали свої кораблі у бухтах. Також вважають, що слово „вікінг” похідне від „вікінгр” – пірат. Скандинавський вираз – „податися в вікінги” означає піти шукати славу та багатство.
Англійське слово «язичник» (pagan) походить від латинського "paganus", «сільський житель». «Язичник, дикун» - heathen - інший термін зі зневажливим відтінком, означає «житель пустельної, занедбаної місцевості». І все це відноситься до європейців, які, так само, як й американські індіанці й інші аборигени, жили близько до землі й поважали свій зв'язок із природою, уважаючи її священної.
Актуальність даного питання полягає в тому, що дуже важко робити, вірити у щось, чого не знаєш на всі сто відсотків, адже чим більше ти віриш, тим більше тобі хочеться поклонятися «правильно», згідно з догмами, які вже склалися, яким слідували і слідують твої співвірці.
Щоб отримати інформацію про культ меча, ідеї, світогляд, пантеон, життєве кредо, етимологію деяких слів вікінгів треба ознайомитися із різними джерелами, історичними фактами, міфологією. Знання цих речей розширить особистий світогляд.
Скандинавська міфологія виникає в кінці існування язичницької епохи, в період становлення та активного розповсюдження християнства. Різниця скандинавської релігії та ін язичницьких вірувань, які існували до цього полягає в тому що боги скандинавів були смертними, але за допомогою чарівних яблук зберігали свою молодість.
Досліди, які були проведені базуються на джерелах «Молодшої Едди» та «Старшої Едди», міфологічних словників та енциклопедій. У всьому світі відомі перекази про богів та героїв завдяки пісням «Старшої Едди» - збірки міфів та героїчних пісень, збережених у «Королівському кодексі», знайденого в Ісландії у 1643 році. До недавнього часу цей пергамент зберігався у Копенгагені. Але в квітні 1971 року багато давньоісландських рукописів, за рішенням датського парламенту, був переданий до Ісландії. В місті Рейк'явіку був створений Інститут рукописів Ісландії.
Будь-яка міфологія – плоть від плоті народу, який її створив. У ній, як у дзеркалі, відображається характер народу – творця, цінності, які він береже, - та анти-цінності, що він заперечує; також міфологія, точніше її дух, знаходиться у безпосередньому зв’язку з середовищем проживання народу-міфотворця. Дуже цікаво порівнювати між собою системи різних народів, знаходячи в останніх вказані вище схожі риси й суперечності. Особливо багатий матеріал для співставлення дає Європа – з причини своєї компактності по відношенню до інших материків. Чим далі на північ від колиски цивілізації – Середземномор’я, - тим суворіше стає дух міфології, тим жорстокішими стають боги, кровопролитнішими битви, трагічніше конфлікти і безнадійніші долі. Свого апогею це «наростання драматизму» досягає у міфології крайньої європейської Півночі – в міфології скандинавів.
Образ світу, створений думкою народів Північної Європи, здебільшого залежав від способу їх життя. Скотарі, мисливці, рибалки та мореплавці, в меншій мірі землероби, вони жили в оточенні суворої та слабо освоєної природи, яку їх фантазія легко населяла ворожими силами. Центр їх життя – відособлений селянський двір. Відповідно створення світу моделювалось ними у вигляді системи маєтків. На зразок того як навкруги їх маєтків простягалися пустка та скелі, так і світ мислився ними створеним із різко протиставлених одна одній сфер. Достатньо порівняти картину скандинавського міфологічного створення світу з аналогічною картиною грецької міфології, щоб відчути різницю у відчутті світу народами: холодне безлюддя з поодинокими хуторами у скандинавів – і напоєні сонцем, плодородні, густо заселені землі у греків. «Невідповідність менталітетів» настільки очевидна, що мимоволі починаєш сумніватися у правомірності віднесення і грецької, і скандинавської міфологічних систем до загальної індоєвропейської міфопоетичної традиції.

15:34 

вот и пришли языки на земли интернета.....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
"Архетипи подібні до русел рік, які пересихають, коли з них іде вода, але можуть знову наповнитися водою в будь-який час. Архетип подібний до древнього ложа ріки, по якому століттями бігла вода життя, поглиблюючи для себе канал. Ніж довше існувала ріка, тим імовірніше, що раніше або пізніше вода повернеться в старе русло.
Боги й богині Півночі - архетипи того народу, до якого вони належать. Довгий час у руслі могутньої ріки дзюрчав маленький струмочок, але незабаром відкриються шлюзи. Шлюзи життєвих сил перебувають під нашим контролем. Безумовно, всі люди вправі намагатися викопати нові русла рік, створити нових богів з пилу століть, але подібні спроби звичайно обмежені суб'єктивністю уяви "творця". К.Г.Юнг есе "Вотан"

Paganism

главная