• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи пользователя: paganism (список заголовков)
15:14 

Немножко истории, моя статья(с)

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Зовнішні і внутрішні аспекти християнізації Русі

Релігійна реформа Володимира Великого – хрещення Русі. Крок, що мав консолідувати державу та залишити її домінантом.
Володимир I Святославич (958? — 15 липня 1015) — князь новгородський, великий князь Київський (980—1015). Канонізований Західною і Східною християнськими Церквами. Хрещене ім'я — Василь.
Відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Святий рівноапостольний князь Володимир, Володимир Красне Сонечко.
Оточена сусідами-християнами руська держава стояла в облозі, що ставило її в невигідні умови, однак безпосереднім поштовхом християнізації стали причини політико-династичні. Восени 987 р. головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю ІІ Македонянину (976-1025) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього посольство взимку 987-988 р. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був внесений ще один пункт – Володимир зобов’язувався охреститися разом з усім народом своєї країни
Навесні 988 р. 6-тисячна армія русів разом з військом імператора розбила збройні сили Фоки. Трон був таким чином врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царственну від народження сестру за варвара. Однак збройний похід Володимира на Херсонес (Корсунь), коли місто було здобуте й сплюндроване, а до Константинополя надіслана погроза вчинити зі столицею імперії те саме, зробили візантійського володаря поступливішим. Тож, отримавши обіцяну багрянородну Анну, Володимир відбув з нею до Києва. Час і місце його особистого охрещення дискусійні, натомість примусове навернення киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988 р., описуючи його так:
«І коли прибув, повелів він поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями...
Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: “Якщо не з’явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – то мені той противником буде...” А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду... а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається...»
Щодо радості великої, то літописець, слід думати, перебільшив. Християнізація по всій Європі просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Не стала винятком з загального правила і Русь. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції у Новгороді, Ростовській землі та Києві. Найконсервативніший з обрядів – поховальний – зберігав елементи язичництва аж до ХІІ-ХІІІ ст. Яскравим феноменом поверхового закорінення християнського світосприйняття є язичницькі ремінісценції знаменитого “Слова о полку Ігоревім” (кінець ХІІ ст.): автор практично не апелює до християнської символіки, натомість розлого покликається на поганську, згадуючи Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та ін.
Вісім років на Старокиївській горі, навпроти княжого двору простояло облаштоване Володимиром капище, уособлюючи останню політичну хвилю язичництва.
За десять років до хрещення Русі Володимир Великий провів низку реформ, у тому числі і релігійну. Реформування язичницького пантеону мало призвести до консолідації слов’янського народу. Всеслов’янський пантеон, верховним богом пантеону став досить молодий бог Перун. Але реформа через певні обставини не вдалася. Тому як відомо через десять років Володимир розмірковував над новою релігійною реформою. Основним його завданням було обирання між трьома вірами – християнством, іудаїзмом та ісламом. На Русь був навіть запрошений філософ, який мав бесіди із князем і розповідав йому про переваги тої чи іншої релігії. Врешті решт при певних перевагах було обрано християнство. Володимир таким чином хотів зберегти державу цільною, але Рим, який на декілька століть раніше зробив те саме нічого не навіяв князю.( В результаті чого з’явилось дві держави(а потім і дві церкви).
Декілька причин вибору християнства:
- Сусіди християни, які як і завжди хотіли захопити Русь.
- Візантія – сильна держава-сусід, що може надати підтримку.
- Царівна новгородська, яка давала запоруку тісних політичних, економічних, торгових, військових контактів міх Руссю та Візантією.
Тобто, Русі був необхідний сильний захисник – Візантія, але коли Анну вирішили не віддавати, Володимир пішов із військом на Корсунь і погрожував Константинополю. Після чого хрестителю все ж таки віддали наречену, але можливо князь не був впевнений у силі своїй і тому прийняв пункт про хрещення держави. Що, начеб то, об’єднало державу. Але багато люду не прийняло княжої волі і за що були покарані. Феномен двувір’я існував приблизно до IV ст. а потім більше асимілювався у християнській вірі. А зацікавленість до та сповідування язичницької віри в наш час значно збільшилась та дедалі зростає.
Як бачимо, Русь могла позмагатися у силі з Візантією, з усіма сусідами-християнами може й ні, але б сил знищити Русь у них би не вистачило.
Тому головне питання, а що б було якби Володимир не хрестив Русь? Русь продовжує бути язичницькою, майже вся Європа похрещена.
Феодальна роздробленість, загарбницькі війні? Все це було на декілька століть пізніше – XII ст. феодальна роздробленість, занепад Києва, , феодальні війни князів однієї віри. Монгольське іго, у 1240 році був взятий Київ, а протягом декількох років була завойована вся Русь.
Все те задля чого Володимир хрестив Русь і чого хотів оминути – сталося. І ми програли. Повернемося до похрещеної Європи, не слід забувати, що Ісландія була християнізована пізніше Русі. Інші північні держави були також похрещені пізніше Русі і ми підтримували з ними контакти. Але якщо брати ближче, то був Новгород, який був похрещений силою у 990 р. Ростов та Муром також досить довго боролися з даним процесом. Можливо, «добровільна» християнізація зломила дух словянського народу, через що наша країна не могла оговтатись досить довгий час. І Русь стала досить легкою здобиччю для монголів, Московії, Польщі.
Ото ж головне питання, а що б було коли до нас прийшли монголи, а ми б були язичниками? Чи змогла б Російська Імперія декілька століть тримати Україну у ярмі? Чи був би Переяславський договір(зрада) у 1654 р.? Коли вільні козаки(вільна Україна) стали підданими, а по факту рабами царату. Можливо, тоді б було менше дискусій на тему чи зрадники батько Хмель, Мазепа, Бандера чи може вони герої України? Можливо, не було б бою під Крутами, Радянського гноблення України, денаціалізації, геноциду, русифікації та містифікації нашої історії. Чому так? Бо віра – це невід’ємний факт, що співіснує з людиною протягом її життя.
Можливо, хрещення це був невід’ємний етап розвитку Русі, але , щоб було, як би воно почалося пізніше?


Література

1. Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. — К.:Либідь, 1991. —398 с.
2. Крипякевич Іван. Коротка історія України.- К.: Україна, 1993 – 93с.
3. Левчук Л.Т., Гриценко В.С., Єфименко В.В., Лосєв І.В., Панченко В.І., Шинкаренко О.В. Історія світової культури: Навч. Посібник - 4 –е вид., стереотип. – Київ: Либідь, 2003. – 368с.
4. Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. – К.: Абрис, 1999. – 200с., 48 илл.
5. Шайкин А. А. «Се повести времяньных лет…» От Кия до Мономаха. М., 1989.

@темы: Иследования

15:03 

Остара, пришла весна...Хелль нас покидает....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
18:45 

lock Доступ к записи ограничен

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
02:09 

lock Доступ к записи ограничен

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
01:59 

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Календарь
Дни недели

Возможно, благодаря германским наемникам в римской армии у древнегерманских племен появились названия дней недели, в которых были отражены, по их мнению, их родные аналоги римским языческим богам. Эти названия сохранились до наших дней в других германских языках, например, в английском, немецком и датском. В Исландии XII века дни недели назывались так:
др.-исл. перевод др.-англ. лат. день недели
sunnudagr День Солнца Sunnandæg Solis dies (Dominicus dies) воскресенье
mánadagr День Луны Mônandæg Lunae dies понедельник
Týsdagr День Тюра Tîwesdæg Martis dies вторник
Óðinsdagr День Одина Wôdnesdæg Mercurii dies среда
Þórsdagr День Тора Þunresdæg Jovis dies четверг
Frjádagr День Фригг Frîgedæg Veneris dies пятница
þváttdagr или laugardagr День Омовения Sæter(n)dæg Saturni dies (Sabbatum, Sabbati dies) суббота

В некоторых источниках пятница называется также Днем Фрейи (Freyjudagr).

После принятия в Исландии христианства церковь приложила энергичные усилия, чтобы изжить языческие названия. В 12 веке холарский епископ Йон Эгмундарсон запретил посвящать древним богам и богиням дни недели и велел называть их так:
исл. перевод день недели
Dróttinsdagr День Господень воскресенье
annarr dagr Второй День понедельник
þriði dagr Третий День вторник
miðvikudagr День Середины Недели среда
fimmti dagr Пятый День четверг
föstudagr День Поста пятница
laugardagr День Омовения суббота

Но, тем не менее, более старые формы сохранились спустя несколько веков: «День Солнца» выиграло соревнование у «Дня Господнего», а «День Луны» никогда не имел серьезной конкуренции со стороны «Второго Дня». В современной Исландии дни недели называются так:
совр. исл. день недели
sunnudagur воскресенье
mánudagur понедельник
þriðjudagur вторник
miðvikudagur среда
fimmtudagur четверг
föstudagur пятница
laugardagur суббота

Источники:

1. Книга Аурни Бьёрнссона “High Days and Holidays in Iceland / Saga Daganna” [HIGHDAYS]

© Перевод с английского: Тим Стридманн и Елена Каплан.

2. Сайт Леонида Кораблева
оглавление
Copyright © Tim Stridmann

@темы: Иследования

20:50 

ВИСНОВКИ

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
У даній роботі було поставлено декілька наукових завдань. Одним з них було визначення статусу НРР.
Новий релігійний рух — це релігійна або духовна група, що зародилася недавно або що ще не отримала суспільного визнання в якості деномінації церкви або релігії. Також було зясовано, що термін НРР охоплює собою широкий спектр рухів, починаючи з тих, які засновані на нових підходах до релігії і духовності і що надають своїм послідовникам вільне членство, і закінчуючи общинами, організаціями, які вимагають від своїх послідовників значної відповідності до інших членів групи, що відокремлює їх від решти суспільства.
При аналізі існуючих досліджень феномену було виявлено декілька, а саме соціологічний, психологіний. Але вони не є конкретними без автобіографічного та порівняльно – історичного. Лише при їх синтезі та аналізі можна отримати методологічний підхід, який можна застосувати в вивченні даного культурного феномену.
В процесі роботи було з’ясовано, що передумови виникнення НРР беруть свій початок у русі нью-ейдж, що зародився після ІІ Світової війни, а в 70-х роках набув світової популярності. На основі цього руху в Україні почалося підвищення цікавості, а згодом і реконструкція давньої культури, звичаїв та традицій. Що влючало в себе і відродження давніх язичницьких вір. Що призвело до формування та становлення неоязичницького руху у світі та зокрема і в Україні? Перш за все відродженню піддавалися етнічні релігії, у нас це перетворилося у слов’янське неоязичництво. Але також популяризувалися етнічні релігії інших народів. Що призвело до культурного обміну між державами. І завдяки цьому у нашій країні присутні різні неорелігійні рухи. Але в процесі дослідження було виявлено найпопулярніші форми неоязичницьких релігій. Звісно ж це слов’янські неоязичники, що в Україні представлені Рідновір’ям та РУН-вірою, скандинавською традицією – асатру, відьомською релігією – віккою, а також неошаманізмом.
У процесі аналізу впливу неоязичництва на молодіжну субкультуру було виявлено, що цей культурний аспект несе психологічний, соціологічний, культуроформуючий, а також консолідуючий вплив.
Враховуючи те, що в деяких сферах неоязичництво є одним з аспектів націольної ідеї, свідомості та патріотизму. Культурний вплив помітний неозброєним оком різні публікації, відео, дослідження, громадські заходи.
Двадцяте століття стало епохою відродження язичницької культури. Нове язичництво, буквально, захлиснуло всю Європу та Північну Америку. Що призвело до якісних культурних та соціальних змін у суспільстві.
В роботі визначені основні поняття про язичництво, розкрита його роль та місце у сучасній культурі. Також наведені його основні види та надана їх загальна характеристика.
Причини такого зацікавлення неоязичництвом в наш час і в нашій країні обумовлюється багатьма причинами. Головна з них – високий рівень освіченості молоді та її творчий, інтелектуальний пошук. Інформацію про неоязичництво можна знайти в Інтернеті, яка представлена не тільки українською чи російською мовами, а й англійською та ін. Збільшення освіченості призвело до інтелектуального та інформаційного буму. Також такі причини, як економічна, політична, економічна та культурна нестабільність в країні, які й так коливають соціум, призвели до духовного пошуку.
Сьогоднішній нестабільний стан моралі, духовності та релігії негативно впливає на формування субкультури, але завдяки освіченності молодь приходить до НРР, які зараз знаходяться у процесі розвитку, тому є більш стабільними та менш заполітизованими. До того ж, завдяки чітко встановленим духовним нормам та нормам моралі, у субкультурі відбувається процес усвідомлення власних вчинків та відповідальності за них.
На жаль, в процесі дослідження даної роботи виникла проблема: більшість робіт, що відповідають рівню дослідження знаходяться в Інтернеті. А також частина практичної роботи була проведена за допомогою глобальної мережі. Адже більшість обговорень із представниками неорелігій були проведені в мережі. Завдяки їй проходить загальний процес консолідації, а також процес дослідження, систематизації та вивчення проходить скоріше. Що дає надію на швидке вирішення даної проблематики.

14:48 

трансформація неорелігій у сучасній молодіжній субкультурі

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Вступ

Актуальність заключається в тому, що у наш час такий феномен як неорелігії, а саме неоязичництво набуває все більшої популярності, в тому числі і в нашій країні і даною новизною починають цікавитись.
Об’єктом даного дослідження є НРР в Україні.
Предметом є особливості впливу нових релігійних традицій на формування молодіжної субкультури.
Метою цієї роботи є аналіз ролі і місця НРР у формуванні молодіжної субкультури.
Завданнями даної роботи є визначення понятійного статусу НРР . Аналіз існуючих методологічних підходів в дослідженні феномену НРР. Розкрити передумови виникнення НРР і їх розповсюдження, зокрема на території України, на прикладі неоязичництва. Виявити найпопулярніші форми НРР в Україні. Проаналізувати вплив НРР на формування молодіжної субкультури в різних її формах
Методологія аналіз та синтез, порівняльно – історичний метод, соціологічний та автобіографічний.
Що таке язичництво? Що являє собою цей феномен та яке місце займає у сучасній культурі? Які його види та характеристика?
В язичництво входять такі культурні аспекти, як шаманізм, магія, тотемізм, фетишизм, анімізм.
Неоязичництво – це релігія, відтворена в основному в 70-і – 90-і роки ХХ століття.
Неоязичництво на основі північних традицій називається – асатру.
Також існують кола, що сповідують та реконструюють слов’янські язичницькі звичаї.
Суспільними зусиллями археологів, філологів, письменників, художників, дослідників(Дж.Р.Р.Толкієн, Р.Блюм) робиться не просто реконструкція давніх міфів та культів, але й конструювання нових міфів та легенд, що утворюють новий язичницький феномен. Аспекти язичництва не зникали з нашої культури, а лише трансформувалися у новий соціо-культурний та філосовсько-релігійний феномен. А у сучасній культурі широкого розповсюдження набули давні міфології, шаманізм та ін.
До популярних в Україні форм НРР можна також віднести неошаманізм та вікку.
Неоязичництво дуже часто плутають із сатанізмом та демонічними релігіями. Але насправді ніякого відношення один до одного ці незалежні та різнобічні форми віри не мають. Нестандартне та незвичне - єдине, що їх споріднює в наш час. Але язичництво через міфи, стереотипи, острахи та інші фактори є маловідомим більшості населення та незрозумілим і тому є актуальним для нашого соціуму.
Віра із самого початку існування людства була невід’ємним його співучасником. Але вона була та залишається різною за своєю формою та вираженням.
Двадцяте століття стало епохою справжнього відродження язичництва - як культурного, так і практичного. Нове язичництво, що буквально захлиснуло Європу і Північну Америку, «відновило в правах» давню віру, додавши їй офіційного статусу, а в художній літературі склався напрямок, що одержав назву «фентезі», що спирається на сюжети міфології різних народів. Іншими словами, міфи знову знайшли «плоть і кров», і вправі розраховувати на прихильну увагу публіки.
Багато специфічних культурних заходів сьогодні відбуваються у неоязичницькому контексті. Завдяки сформованій у культурі моді на цей феномен.
Достатньо подивитись на ритуалізацію спортивних змагань, програм телебачення, широке розповсюдження магії, окультизму та різновидів гадань.
До другої половини ХХ ст. ця проблема не вивчалась. Можна відмітити лише деякі публікації : Г. Шнейдера, М. Єгаптейна, П.Слотердайка та ін. В них був підмічений феномен зародження неоязичництва.
Але 90-ті р. ХХ ст.. змінили це. З’явилось багато публікацій, які досліджували неоязичництво, як реальність, що існує в сучасній культурі. Інтернет також був джерелом широких знань про ідеї, програми неоязичницьких організацій.
Гіпотеза – НРР у наш час відіграє важливу роль у формуванні молодіжних субкультур в Україні.
Не дивлячись на кількість робіт по язичництву та неоязичництву, на сьогоднішній день дуже мало спеціальних монографій та дисертацій, які б були присвячені аналізу неоязичництва у сучасній культурі.
Значення роботи це бажаний поступ в дослідженні цієї теми.
Для культурологів це також важливе питання, бо досліджуючи духовні потреби можна зіткнутися із вибором нестандартного релігійного шляху. І нашим завданням є дослідження цього культурного аспекту.

17:41 

Доступ к записи ограничен

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
02:28 

вот решил написать статью для научной периодики, может, когда то и разпечатают....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Проблематика неорелігій у XXI ст.

У наш час такий феномен як неорелігії, а саме неоязичництво набуває все більшої популярності, в тому числі і в нашій країні. Але цей аспект через міфи, стереотипи, острахи та інші фактори є маловідомим більшості населення та незрозумілим. Проте ця течія існує і для того, щоб її сприймати такою, якою вона є треба її пізнати. Знання – це сила.
Що таке язичництво? Що являє собою цей феномен та яке місце займає у сучасній культурі? Які його види та характеристика?
Язичництво – це віра в надприродні сили природи, синкретизм, пантеїзм та політеїзм. Також до язичництва входять такі культурні аспекти, як шаманізм, магія, тотемізм, фетишизм, анімізм. Неоязичництво - це відродження та реконструкція давніх звичаїв, вірувань та світогляду із адаптацією до сучасності. Це феномен культури, який відноситься до релігіозного та духовного життя людини.
«Язичник» у перекладі означає – інший народ або люди, що розмовляють на іншій мові. Наприклад на англ. Pagan - перекладається як погань, нецивілізована людина. Heathen (англ.) – житель пустелі. Політеїст – багатобожець. Це слово більш коректніше передає значення та дух цієї віри.
Неоязичництво – це релігія, відтворена в основному в 70-і – 90-і роки ХХ століття.
Неоязичництво на основі північних традицій називається – асатру. Також існують кола, що сповідують та реконструюють слов’янські язичницькі звичаї, неошаманізм, вікку та ін.
Неоязичництво дуже часто плутають із сатанізмом та демонічними релігіями. Але насправді ніякого відношення один до одного ці незалежні та різнобічні форми віри не мають. Нестандартне та незвичне - єдине, що їх споріднює в наш час.
Віра із самого початку існування людства була невід’ємним його співучасником. Але вона була та залишається різною за своєю формою та вираженням.
Головне питання, мабуть, полягає в тому, чому люди схиляються до таких форм віри, а не до загальноприйнятних? На це питання кожен із язичників може дати різну відповідь, проте свою – правдиву і свідому.
Двадцяте століття стало епохою справжнього відродження язичництва - як культурного, так і практичного. Нове язичництво, що буквально захлиснуло Європу і Північну Америку, «відновило в правах» давню віру, додавши їй офіційного статусу, а в художній літературі склався напрямок, що одержав назву «фентезі», що спирається на сюжети міфології різних народів. Іншими словами, міфи знову знайшли «плоть і кров», і вправі розраховувати на прихильну увагу публіки.
Багато специфічних культурних заходів сьогодні відбуваються у неязичницькому контексті. Завдяки сформованій у культурі моді на цей феномен.
Достатньо подивитись на ритуалізацію спортивних змагань, програм телебачення, широке розповсюдження магії, окультизму та різновидів гадань.
До другої половини ця проблема бне вивчалась. Можна відмітити лише деякі публікації : Г. Шнейдера, М. Єгаптейна, П.Слотердайка та ін. В них був підмічений феномен зародження неоязичництва.
Але 90-ті р. ХХ ст.. змінили це. З’явилось багато публікацій, які досліджували неоязичництво, як реальність, що існує в сучасній культурі. Інтернет також був джерелом широких знань про ідеї, програми неоязичницьких організацій.
Даною темою займались багато вітчизняних та закордонних дослідників – філософів, культурологів.
Концептуалізація поняття «язичництво» було зроблено в роботах істориків : Б.А. Рибакова, В.Н.Топорова, Е.Е. Левкіївської, І.Н. Данилевського, Н. Пенника ,П. Джонса та ін.; філософів С. Булгакова, П.А. Флоренського та ін.; богословів Архімандрита Августина, А. Кураєва, М. Назарова та ін
Особливе значення для дослідження причин виникнення неоязичництво мають роботи : В.А. Шнирельмана, А. Гайдукова, М. Эпштейна, Е.Г. Балагушкіна, С. Філатова, Д.І. Дубровського, Р. Тарнаса, Є.І. Монена, П. Слотердайка, Ж. Бержьє , Л.Повелья та ін.
Не дивлячись на кількість робіт по язичництву та неоязичництво, на сьогоднішній день дуже мало спеціальних монографій та дисертацій, які б були присвячені аналізу неоязичництва у сучасній культурі.

18:39 

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
20:23 

вот стырил:) у _Локи_

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....

18:08 

Місця проживання богів

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Трудхейм ( «обитель сили» ), або бильскирнір ( «нерушимий» ), - чертог Тора;
Ідалір - чертог Улля;
Валаскьяльв - чертог Одина з троном Хлидскьяльв («сторожова башня»): «коли сидить на ньому Всебатько, видний йому відтіля весь світ»;
Секквабек («занурена скамья») - чертог Одина і Саги;
Гладсхейм ( «обитель радості») - чертог Одина, частина якого складає Вальхалла;
Трюмхейм ( «обитель шуму» ) - і чертог богині Скаді;
Брейдаблик ( «широкий блиск» ) - чертог Бальдра;
Хіминбьерг ( «небесна гора»), що стоїть поруч з мостом Биврест, - чертог Хеймдалля;
Фенсалір ( «болотні палати») - чертог Фрігг;
Фолькванг ( «поле битви» ) - чертог Фрейї, де знаходиться «друга половина» Вальхалли;
Глитнір ( «блискучий») - чертог Форсети;
Ноатун( «корабельний двір» ) - чертог Ньерда

18:07 

Ієрархія нордичних богів

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
За «сферами впливу» аси й асині розподіляються наступної чином:
Один - верховний бог, божество неба, заступник військової доблесті, бог мудрості і священного знання;
Тор - син Одина, бог грому і блискавки, бурі та родючості, захисник богів і людей;
Тюр - бог неба, війни і військових правил;
Хеймдалль - страж богів, а також родоначальник трьох людських станів - конунгів, селян і рабів;
Брагі - син Одина, бог скальдичного мистецтва;
Хед - син Одина, сліпий бог, убивця свого брата Бальдра;
Видар - син Одина, «мовчазний бог», божество війни;
Хенір - брат і супутник Одина, разом з яким він оживив перших людей;
Улль - бог полювання і стрілянини з лука;
Форсеті - син Бальдра, бог справедливості і правосуддя;
Локі - бог хитрості, підступництва та вогню;
Валі - син Одина, бог-месник;
Бальдр - син Одина, «світлий бог», божество родючості, світла і краси;
Велунд - божественний коваль, бог-заступник подорожан;
Фригг - дружина Одина, богиня-покровителька шлюбу і подружньої вірності;
Сага - імовірно, богиня прорікання;
Ейр - богиня лікування;
Гевьон - богиня цнотливості;
Фулла - богиня достатку, покровителька невинності;
Сьевн - богиня любові;
Ловн - богиня любові і милосердя;
Вар - богиня вірності і любовних клятв;
Вер - богиня знання;
Сюн - богиня-охоронниця;
Хлин - богиня-покровителька;
Снотра - богиня стриманості, розважливості;
Гна - богиня-вісниця;
Соль - богиня сонця;
Биль - богиня місяця;
Йорд (Фьєргюн)- богиня землі, мати Тора;
Ринд - мати Валі.

18:07 

Асатру як неязичницька віра ХХІ століття

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Неоязичництво – це релігія, сконструйована в основному в 70-і – 90-і роки ХХ століття. Послідовники культу Асатру використовують елементи дохристиянських релігій Скандинавії. Асатру, або Еsatr, - це ісландське слово, від датського Asetro. Воно означало «віра в «Богів» - «Asir». У Скандинавії ця релігія називається Forn Siрr («древній шлях», «традиція»), Nordisk sed («Нордичний звичай») або Hedensk sed (язичницький звичай). Часто цю релігію називають «тевтонською».
Асатру – релігія політеїстична. У нордичному пантеоні можна виділити три категорії богів. Всі вони представляються живими істотами, що ведуть цілком людський спосіб життя. Як згадувалося вище, це:
Aesir: боги племені або клану, що персоніфікують ієрархію, порядок, силу й ін.;
Vanir: боги, що персоніфікують родючість і силу природи;
Еhe Jotnar: велетні, що постійно воюють із Aesir. Вони персоніфікують хаос і руйнування. У битві під Рагнароком (Ragnarok) багато богів загинуть, світ завершить існування, а потім буде відроджений
На Ілюстрації 11 показано як виглядає Древо Світів у Традиції Асатру. Три основних світи - Асгард , "Міцність Асів"; світ богів, Мідгард , "Серединна огорожа", серединний світ, світ людей; і Хельхейм, "житло Хель", володарки світу мертвих. Ще шість світів оточують Мідгард й, як і він, перебувають рівно посередині між Вищим і Нижчим світами.
Однак розглядати структуру Древа Іггдрасиль краще під трохи іншим кутом.
Так, як показано на малюнку, Древо Світу зображується в багатьох популярних авторів, залишаючи недосвідченому дослідникові більше питань, ніж відповідей.
Основною помилкою такого подання є розгляд Структури як двовимірного явища. Невже древні маги Півночі, що цілком успішно працювали навіть із четвертим виміром (чому існує безліч доказів), обмежувалися всього двома при складанні моделі Всесвіту? Малоймовірно. Оскільки нам з вами досить важко представити, і тим більше зобразити, чотирьохмірну модель, обмежимося максимумом наших можливостей: уявимо собі Древо Світу в трьох вимірах (Ілюстрація 12).
Ми одержали форму, що досить нагадує гексагональний (6-гранний) кристал. Поняття "Кристал Всесвіту" зустрічається в сучасній езотериці, напевно, нітрохи не рідше, ніж образ Древа Світів у древніх релігійних Традиціях.
Таке зображення Структури вносить набагато більшу ясність, ніж попереднє. Ми бачимо три основних світи, розташованих уздовж не зображеної, але цілком вертикальної осі, і шість світів, що лежать у горизонтальній площині, що перетинає вісь по центру, саме в тій крапці, у якій перебуває Серединний світ.
У давнину дати свят не обов'язково визначалися за допомогою астрономічних розрахунків. Оскільки календар був пов’язаний із сільськогосподарським циклом, іншими словами - до циклів органічного життя, свята також співвідносилися із цією реальністю. Звичайно прихід весни святкувався із прильотом першої малинівки або з появою першої фіалки, а не в день весняного рівнодення. Із цієї причини в різних регіонах свята проводили в різний час. Очевидно, універсального германського календаря ніколи не існувало. Однак принципи визначення циклів, організація свят й їхній порядок були досить добре розроблені германського традицією.
Зимова ніч (Англ. Winter Night (приблизно 15 жовтня)) - скандинавський Новий Рік, що приходить наприкінці періоду збору врожаю. Стихія перестала марнувати свою життєву силу. Прийшов час, коли люди повинні направити свої думки до більше духовних речей. Рік вступає у свою саму головну релігійну фазу - час сеpедини зими. Спочатку це свято, як і багато інших, відзначалося протягом декількох ночей. Тому в Ісландії його називали Vetrnaеtr - "Зимові Ночі".
Зимове сонцестояння (Англ. Yule від давн.-сканд. iul, "колесо" (приблизно з 20 по 31 грудня)). У цьому періоді магічно зберігається весь рік; з нього ж рік і відроджується. Зимове сонцестояння починається в Ніч Матюкай і закінчуються через дванадцять днів, у день Сонцестояння. Це час, коли стіни, що відокремлюють град богів і богинь та інші світи від Мідгарда, стають досить тонкими. Самий підходящий час для спілкування з богами та предками. Багатьох лякав цей час, і в старину багато хто знаходився в будинку, нікуди не виходячи, протягом всіх цих дванадцяти днів.
Дистинг (приблизно 14 лютого) сповіщав пробудження життєвих сил, що заснули під час Зимової Ночі. У цей час поводились місцеві збори (Тинг). Це свято було особливо популярним у давній Швеції. Час підготовки до прийдешніх подій.
Весняне рівнодення сповіщає про повне повернення життєвих сил природи. Англійська назва цього свята (Easter) - тевтонське за походженням (так само як і німецьке Ostern). Eostre або Ostara - ім'я германської богині весни й ранкової зорі. Безумовно, від нього й відбулося англійське слово Easter ("Великдень") - одне з тих язичеських слів, які так і не змогли викорінити християни ("Біблійна" назва свята Великодня - Passover - так і не прижилася в англійській мові й асоціюється в основному з Великоднем єврейською).
Вальпургієва Ніч і Травневий День (Англ. Walburga / May-Day (ніч із 30 квітня на 1 травня й день 1 травня)) - подвійне свято. Ніч із 30 квітня на 1 травня в Центральній Європі традиційно вважається "ніччю відьом". У цей час особливо яскраво проявляється таємничий нічний бік життя. Назва Вальпургієва ніч, мабуть, походить від імені богині або прирівнюваної до богів провидиці Вальпургії Ім'я ж це буквально означає "твердиня полеглих або мертвих".
Травневий День містить у собі прямо протилежний зміст й є святом денної, сонячної сторони життя - веселощів і праці. У цей день встановлюються "Травневі тичини", навколо яких водять хороводи. В новий час в Європі Травневий День став святом робітників (у комуністичної термінології - День Міжнародної солідарності робітників).
Середина літа (Літнє сонцестояння) (Англ. Midsummer) - це святкування остаточної перемоги сонця в річному циклі й повному прояві життєвих сил природи, що зародилися під час зимового сонцестояння. Середина літа - самий довгий день у році. За переказом, у ніч літнього сонцестояння відбувається безліч магічних речей. У Скандинавії цей день дотепер шанується найбільшим святом. У цей час відбуваються жертвоприносини всьому пантеону скандинавських богів.
Тінгтайд (Англ. Thing-tide (приблизно 23 серпня)) - час великих регіональних або національних зборів й обговорення соціальних аспектів Віри (тpота). У цей період також приділяється велика увага питанням законодавства й організаційних аспект
Збір урожаю й Підготовка до зими (Англ. Harvest / Winter Finding (Осіннє рівнодення)) - кульмінація природного циклу, коли одні речі з'являються на світло, а інші зникають, щоб потім знову відродитися. Закінчення цього періоду знаменується Зимовою Ніччю, що завершує річний цикл. Це одне з найбільших свят, поряд із Літнім і Зимовим рівноденням.
Розглядати цей календар з погляду винятково циклів природи було б помилкою. У цій формулі укладені всі містерії, що підкоряються циклічним законам.

18:06 

Велетні йотуни, цверги, хтонічні чудовиська та Локі

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Мідгард оточений різними супротивники, з якими воюють боги.
Йотуни живуть у холодній кам'янистій країні десь на сході світу (у його горизонтальній проекції), ця країна називається Йотунхейм, або Утгард. Править ними велитень по імені Утгарда-Локі, або Скрюмир. Збіг імені цього велетня з ім'ям аса Локі дотепер не отримало задовільного пояснення; цікаво, що Саксон Граматик у своїх «Діяннях датчан» стверджує, що Утгарда-Локі - це власне Локі, вигнаний іншими богами в Утгард.
Крім йотунів, з богами ворогують хтонічні чудовиська: це світовий змій Йормунганд, дивовижний вовк Фенрір і володарка пекла Хель, - породжені в лісі Ярнвид велетнем Ангрбодой від аса Локі.
Локі, подібно Одину, веде свій рід від інеїстих велетнів: його батько - хримтурс Фарбауті. Крім того, він - рідний або зведений брат Одина; у еддичній пісні «Сварка Локі» він вимовляє такі слова: «Оба мы, Один, во время оно кровью братство скрепили».
З міфів випливає, що Локі постійно метається між богами і йотунами: він то підбурює йотунів викрасти скарби асів і сам бере участь у цих викраденнях, то допомагає богам повернути украдені скарби.
Багато дослідників думали, що подвійність образа Локі полягає в його «вогненній природі» (ім'я Loki виводили з Logi «вогонь»); уперше таку точку зору висловив ще Сноррі Стурлусон у «Молодшій Едді». Утім, витівки Локі і його постійне прагнення зруйнувати або опоганити те, що було створено іншими богами, насамперед Одином, показують, що вірніше було б хар актеризувати цього бога як негативний варіант культурного героя, з вираженими хтонічними і демонічними властивостями. Більш того, можна сказати, що Локі - негативний двійник Одина; у деяких роботах стверджується, що Локі в скандинавській міфологічній системі протипоставляться Одину, як космогонія, або світоствореня, протипоставляться есхатології, або світознищенню.
По натяках, що містяться в «Проріканні вельви», можна припустити, що Локі, зачинаючи з Ангрбодою чудовиськ, усвідомлював, яку роль їм призначено зіграти в битві перед кінцем світу. Ця обставина підкріплює гіпотезу про Локі як про негативного культурного героя, що руйнує і « перерозподіляє» створене іншими.
Чудовиська, породжені Ангрбодою, настільки налякали богів (пророчиця-вельва відкрила божествам прийдешнє і напророкувала загибель), що змія Йормунганда Один скинув у Світовий океан, і, як говориться в «Молодшій Едді», «тaк виріс Змій, що посередині моря лежачи, усю землю оперезав і кусає себе за хвіст»; Хель відправилася в пекло, а вовка Фенріра боги взяли в Асгард, щоб він знаходився в них під постійним наглядом. Годувати його насмілювався тільки Тюр. Пророцтва говорили, що Фенріра породжено на погибель богам, тому аси вирішили посадити вовка на ланцюг. Перший ланцюг називався Ледінг, і Фенрір відразу його порвав; другий ланцюг називалася Дромі, і він також не утримав вовка; самим міцним виявився третій ланцюг, Глейпнір, викуваний на прохання богів цвергами із «шести сутей» - шуму котячих кроків, жіночої бороди, коренів гір, ведмежих жил, риб'ячого подиху і пташиної слини. Аси надягли цей ланцюг на вовка, причому Тюру довелося пожертвувати правою рукою, що він поклав Фенріру в пащу в заставу того, що боги не обдурять вовка. Цей ланцюг буде утримувати Фенріра до кінця часів: у переддень Рагнарек вовк розірве пути і вирветься на волю.
У «Молодшій Едді» є цікавий епізод. Конунг Гюльві, вислухавши розповідь Одина про утихомирення вовка, запитує: «Чого ж не убили боги Вовка, якщо чекають вони від нього великого зла?» Відповідь Одина був короткий: «Так шанували боги своє святилище і свій дах, що не хотіли опоганювати їхньою кров'ю Вовка, хоч і говорять пророцтва, що бути йому убивцею Одина».
Єдиноборства Одина з Фенріром і Тора з Йормунгандом в Рагнарек, що завершуються загибеллю супротивників, знаменують одночасно коротке торжество хаосу і зародження нового космосу. У сучасній політико-культурологічній термінології (модель соціомеханіки) ці битви і сам Рагнарек можна охарактеризувати як метафоричний опис «фазового переходу» від однієї цивілізаційної стадії до іншої.
Цверги живуть у землі й у каменях, вони бояться сонячного світла, що звертає них у камінь (цією особливістю цвергів скористався, навряд чи не єдиний раз виявивши хитрість, бог Тор, що затяг сперечання з карликом Альвісом, котрий сватався до дочки бога півдня, до самого світанку).
У пізнішій фольклорній традиції цверги «перетворилися» у карликів, або гномів, - крихітних сивобородих істот, що відрізняються могутнім тілом і незвичайною фізичною силою; зрілості вони досягають трьох років від роду, а до семи років у них виростають сиві бороди. Вони добувають самоцвіти і руду, кують зброю, обладунки і прикраси, найчастіше наділяючи свої вироби магічними властивостями. Відмінна риса у вигляді карликів - ступні, або схожі на пташині лапи (гусячі або воронні), або вивернуті задом наперед. Тому вони носять плащі до п'ят. Вважається, щоб впізнати, чи карлик перед тобою, треба насипати на дорогу попіл або борошно, а потім уважно розглянути сліди.
Цвергів у міфологічних текстах іноді іменують чорними або темними альвами, тим самим протиставляючи їх, що живуть у землі, альвам світлим - духам родючості, що живуть в Асгарді. Правитель світлих альвів - божественний коваль Велунд.
4.4. Богині та їх функції
Одне із найвеличніших та найвагоміших місць займають жіночі іпостасі.
Діси - нижчі жіночі божества, за своїми функціями безпосередньо зв'язані з долею: вони визначають долі людей, насамперед воїнів. До діс належать норни і валькірії.
Норни - богині долі, «родственні» грецьким мойрам і римським паркам. Їхнє житло знаходиться біля коренів ясеня Іггдрасиль, поруч з якимсь таємничим джерелом. Їхні імена - Урд, тобто «судьба» або «минуле»; Верданді – «становлення» або «теперішнє»; Скульд – «борг» або «майбутнє».
Згідно з еддичною піснею «Розповідь Фафніра» норн не три, а набагато більше, причому вони ведуть свій рід як від асів, так і від альвів і навіть від цвергів.
Що стосується валькірій, ці богині, супутниці і помічниці Одина, також визначають людські судьби - однак якщо норни роблять це при народженні людини, то валькірії вирішують, кому з полеглих у битві призначено потрапити у Вальхаллу, а хто відправиться в Хель. Усього валькірій дванадцять, у них сліпуче яскраві блакитні очі і довге світле волосся, одягнені вони звичайно в обладунки, на головах - рогаті шоломи, у руках - мечі і списи. У Вальхаллі вони тішать слух ейнхеріїв музикою і піснями.

18:05 

Аси та вани

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Одина з Тором і Тюром, крім «спільного членства» у тріаді верховних божеств, поєднує і приналежність усіх цих богів до числа головних божеств скандинавського пантеону - асів. Крім Одина, Тора і Тюра, згідно з «Еддами», до асів належать також Хеймдалль, Брагі, Хед, Видар, Хенір, Улль, Форсеті, Локі, Валі і Бальдр. «Молодша Едда» перелічує і богинь, або асинь: це Фрігг, Сага, Ейр, Гевьон, Фулла, Сьєвн, Ловн, Вар, Вер, Сюн, Хлин, Снотра, Гна, Соль, Біль, Йорд і Ринд.
Крім того, у числі богів іноді згадуються морський велетень Егuр і його дружна Ран - володарка морів; Скаді - богиня-лижниця, покровителька полювання; сини Тора Магні і Моді; Сив - дружина Тора, богиня із золотим волоссям; Ідунн - дружина Брагі, охоронниця молодильних яблук; Нанна - дружина Бальдра; Сигюн - дружина Локі; Хермод - брат Бальдра; Вілі і Ве - брати Одина; Од – чоловік Фрейї, імовірно, іпостась Одина.
У Ілюстрації 9 наводиться інформація про сфери впливу вищезгаданих богів, а в Ілюстрації 10 – зображення деяких з них.
По справедливому зауваженню Е.М. Мелетинського, «аси представлені в міфах як очолювана Одином патріархальна родова громада, у якій, однак, важливі питання вирішуються на тинзі (народних зборах); велике значення мають ритуальні бенкети богів з розпиттям священного напою».
У еддичних текстах часто зустрічаються імена трьох богів, що не належать до асів. Це Ньєрд, Фрейр і його сестра Фрейя. Вони - представники богів родючості ванів, що на початку часів ворогували з асами і навіть воювали з ними. Війна асів з ванами вважається в скандинавській традиції першою війною у світовій історії. Перемога в цій війні схилялася на сторону ванів, і аси поспішили укласти перемир'я й у знак непорушності мирної угоди віддали ванам у заручники Хеніра, а ті, у свою чергу, передали асам Ньєрда і Фрейра (так само як і, очевидно, Фрейю). У підсумку Хенір, учасник ранніх походів Одина по світу, зовсім «випав» з міфологічного оповідального циклу, зате вани, особливо Фрейр і Фрейя, зробилися безпосередніми учасниками багатьох подій. За своїми функціями ці божества є богами родючості, причому Ньєрд також володарює у морській стихії, його син Фрейр - бог рослинності і чоловік богині землі Герд, а дочка Фрейя - богиня любові і краси, знавець магії сейд.
Інші представники племені ванів у міфологічних текстах не згадуються, якщо не вважати загадкового Квасиpa, «наполовину вану», із крові якого, змішаної з бджолиним медом, був виготовлений мед поезії.
Особливе місце займають Деллінг (світанок), Нотт (ніч), Даг (день), Карі (повітря), Хлер (море), Вирд (частка), що згадуються в «Еддах»; зі збережених текстів важко зрозуміти, чи зараховувалися вони до богів або до інеїстих велетнів - останні, слід зазначити, богами зовсім не вважалися.
Аси й асимільовані ними вани живуть в Асгарді, де в кожного бога і кожної богині є власний чертог і власні палати. В Асгарді ж зберігаються скарби богів: приналежні Одину спис Гунгнір, кидок якого поклав початок війні між асами і ванами, і золоте кільце Драупнір, молот Тора Мьйолльнір; приналежні Фрейру чудесний вепр Гуллінбурсті з золотою щетиною і корабель Скидбладнір, що завжди має побіжний вітер і поміщаючий будь-яке число воїнів; намисто Брисінгів, або Брисінгамен, яким володіє Фрейя і яке допомагає при пологах; молодильні яблука богині Ідунн. Ці скарби складають предмет прагнення велитнів-йотунів, основних ворогів скандинавських божеств.
Йотуни ведуть свій рід від інеїстих велетнів, або хримтурсів, першим з яких був Імір. Коли боги Один, Вілі і Ве убили Іміра і створили з його тіла світобудову, а з крові - Світовий океан, у крові Іміра потонули всі інеїсті велетні, крім Бергельмира, онука Іміра, що врятувався на похороннім кораблі. «Старша Едда» говорить:

Бергельмир жил
за многие зимы
до сотворения суши:
как он лежал
в погребальной ладье –
вот что мне первое памятно.

Це згодом призвело до відновлення народу велетнів і створення багатьох саг про перемоги Тора над йотунами.

18:04 

Потойбічний світ

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
До Вальхалли потрапляли воїни, які гинули в битві, але багато людей помирали від хвороб, голоду та інших негараздів. Отож, місце, куди потрапляли нещасні душі описується нижче.
Що ж стосується пекла, або Ніфльхель, інформація про її устрій ще набагато більш фрагментарна, ніж інформація про Асгард. Ніфльхель, подібно Асгарду, існує в обох міфологічних проекціях світобудови: у вертикальній проекції він розташований знизу, біля коренів ясеня Іггдрасиль, а в горизонтальній міститься на півночі. Править пеклом велетень Хель, за іменем якої іноді називають і сам Ніфльхель. Про неї в «Молодшій Едді» говориться так: «А велетня Хель (Ілюстрація 8) Один скинув у Ніфльхель і поставив її володіти дев'ятьма світами, щоб вона давала притулок у себе усім, хто до неї посланий, а це люди, що померли від хвороб або від старості. Там у неї великі поселення, і на диво високі її огорожі і міцні ґрати. Мокра Мряка звуться її палати, Голод - її блюдо, Виснаження - її ніж, Лежень - слуга, Соня - служниця, Напасть - падаючі на поріг ґрати, Ложе Хвороби - постіль, Зла Журба - полог її. Вона наполовину синя, а наполовину - кольору м'яса, і її легко впізнати по тому, що вона сутулиться і вид у неї лютий». Перед Ніфльхель протікає ріка Гьелль, через яку перекинений міст, «вистелений блискучим золотом».
Як видно, саме в пеклі знаходиться й житло темних альвів, або цвергів; у всякому разі, відомо, що цверги живуть під землею і бояться світла (промінь сонцяобертає цверга в камінь).
«Поза простором», тобто поза горизонтальною і вертикальною проекціями скандинавської міфологічної світобудови, знаходяться дві місцевості, що існували ще до початку часів, - вогненний край Муспелль і крижаний край Ніфльхейм із потоком Хвергельмир, або Елівагар. Про Муспелль відомо тільки те, що це край вогню, розташований десь на півдні; у цьому краї живе вогненний велетень Сурт, з яким у Рагнарок буде битися бог Фрейр. Ніфльхейм - край мороку, випаровування отрутних рік якого осідали інеєм у світовій безодні Гинунгагап.

18:04 

Світ мертвих

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Дуже важливим для вікінгів було життя після смерті, а також як саме вони помруть. Тому Світ мертвих – одна з найголовніших частин нордичного світогляду.
Неподалік від Іггдрасиля знаходиться і чертог Вальхалла ( олень Ейктюрмир і коза Хейдрун об'їдають листи ясеня, стоячи на даху цього чертога). Вальхаллу легко впізнати з першого погляду:

Кто к Одину отходит,
оные хоромы
тот сразу распознает:
кров там - тарчи,
копья - стропила,
на скамьи стланы кольчуги.

Кто к Одину отходит,
оные хоромы
тот сразу распознает;
волк там подвешен
над дверью закатной,
и тоже орел там кружит!
У Вальхаллу потрапляють після смерті обрані люди - (відмічені ратною доблестю і померлі смертю, «достойною воїна». Ці люди - ейнхерії - уже при житті мають особливе заступництво верховного бога Одина, а коли вони гинуть, посланниці Одина валькірії забирають їх і переносять у Вальхаллу. Там вони проводять час у святкуваннях і боях. Вальхаллу оточує повноводний потік Тунд, що ейнхеріям не перетнути, а посеред поля, на якому стоїть чертог, піднімаються ворота Вальгринд - «для мертвих ворота».
Їжою ейнхеріям у Вальхаллі слугують медвяне молоко кози Хейдрун і м'ясо вепра Сехримніра.
«Старша Едда» говорить:
Андхримнир варит
Сэхримнир- вепря
в Эльдхримнир-чане
мясо прекрасно,
но немногим известно,
что этим эйнхсриев кормят.
Розміри Вальхалли не безмежні (Ілюстрація 7), однак вона вміщає в себе неабияке число полеглих воїнів:

Дверей пять сотен
и сорок, как помню, -
в Вальгалле есть:
в дверь каждую восемь
воинов сотен
выйдет на битву с Волком.
Крім Вальхалли, в Асгарді розташовані й інші чертоги, а саме житла богів і богинь

18:03 

«Серединний світ» - Мідгард

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Згаданий «світ серединний» - інакше Мідгард - у «еддичній моделі» світобудови виступає як центр всесвіту, як осередок фізичних і духовних сил і енергій, вищий принцип всесвіту, уособлення сокровенної, божественної мудрості. Відповідно до міфу, Мідгард був створений богами з вій Іміра.
Приведений фрагмент цікавий ще і тим, що в ньому мимохіть описується горизонтальна модель скандинавської міфологічної світобудови: у центрі цієї моделі розташований Мідгард, сонце світить з півдня, тобто саме південь виступає уособленням світлоносного, благого початку; протипоставлений півдневі північ асоціюється з пітьмою і смертю; на сході знаходиться Утгард - зовнішнє, «чужий», неосвоєний простір, обитель ворожих богам справжніх велетнів - хримтурсів. Більш того, у цій моделі південь і захід співвідносяться з верхом, а північ і схід - з низом; перший завжди визнається благим, чистим, святим, піднесеним, тоді як другий - кепським, «нечистим».
До речі сказати, відгомін цієї горизонтальної моделі знаходимо в культовій епопеї Дж. Р. Р. Толкієна «Володар Кілець», значною мірою натхненній скандинавськими міфами: край зла Мордор у Толкієна міститься на сході, а конфронтуючі йому «світлі землі» - на заході і навіть на «3аокраїнному 3аході». У літературознавчих роботах, присвячених епопеї Толкієна, неодноразово проводилися паралелі між цією бінарною опозицією і протистоянням Сходу і Заходу в політиці ХХ сторіччя, однак сам Толкієн в інтерв'ю багаторазово спростовував яку-небудь політичну ангажированість свого твору.
Якщо говорити про міфологічні моделі світобудови, то слід зазначити, що порівняльне вивчення багатьох міфологічних систем, насамперед індоєвропейських, дозволило відокремити дві моделі цього роду - модель горизонтальну, або просторово-структурну (В.Н. Сокир), і модель вертикальну, або просторово-динамічну. Для першої характерно позначення центра і чотирьох (або восьми) сторін світу і представлення світу як землі, з усіх боків оточеної водою - Світовим океаном. У випадку скандинавської міфології центром, як уже згадувалося, є серединний світ Мідгард (зі своїм центром - Асгардом), сторони світу уособлюють чотири карлика-цверга, імена яких відповідають «географічним координатам» (Нордри - північний, Судри - південний, Аустри - східний, Вестри - західний), а навколо Мідгарда і розташованого на сході Утгарда простирається Світовий океан, у якому плаває хтонічне чудовисько - змій Йормунганд, інакше називаний «змієм Мідгарда».
Вертикальна проекція міфологічної світобудови, як правило, описується через образ світової гори (наприклад, шумерська й індійська Міру або японська Фудзи) - або через образ світового древа, що з'єднує небо, землю і підземний світ. У скандинавській традиції вертикальна проекція світобудови представлена саме світовим деревом - ясеном Іггдрасиль (інакше Лерад), що з’єднує дев'ять світів.
3.2.3. Верхній світ — Асгард
Одним із трьох основних світів є Асгард – місце проживання асів.
Асгард існує одночасно в двох проекціях міфологічної світобудови: у горизонтальній це - сакральний центр Мідгарда, куди приходять за мудрістю конунги, подібно Гюльві в «Молодшій Едді», (у деміфологізованій версії «Саги про Інглингах» Асгард - столиця деякої Країни Асів, якою правив Один), і він відділений від краю велетнів, інакше Йотунхейма, рікою Івинг, що ніколи «льоду не знала»; у вертикальній же проекції Асгард - верхній світ, світ богів.
Географія Асгарда досить заплутана. Відомо, що в нього проростає кроною Іггдрасиль і що поблизу від крони світового древа знаходиться поле Ідавелль, де боги збираються на раду. З віток ясеня, на яких пасеться олень Ейктюрмир, крапає волога, що дає початок багаточисленим рікам, перерахованим у «Посланні Гримніра»:
Дольи Ширь,
Скорьи Ярь,
Студь И Битвохоча,
Мчица, Жрица,
Рейн и Торопа,
Болтунья и Рева,
Старица и Копьекиша -
вьются вкруг божьих сокровищ, -
Гремуча и Луга,
Вспуча и Круча,
Жада и Ложетеча.

Двиною одна зовется,
Быстриною - вторая,
третья - Вода Велика,
Млеча, Леча,
Буча, Бегуча,
ЛютьиБуря,
Алчица, Волчица,
Доль иНадежа,
Бережа и Непрохожа;
а Звонь и Молонья –
людские реки,
но ниспадают в Хель.
Уява художників по – різному зображували Асгард, розміщений на кроні Світового дерева, з його горами, лісами та повноводними ріками.

18:03 

Центр скандинавського Космосу

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Багато культур надають безліч магічних релігійних властивостей центру свого Космосу. У вікінгів це було дерево-ясен Ігдрасиль.
У «Молодшій Едді» сказано, що Іггдрасилль «більше і прекрасніше всіх дерев. Гілки його простягаються над світом і піднімаються вище неба. Три корені підтримують дерево, і далеко розходяться ці корені. Один корінь - в асів, інший - у інійних велетнів, там, де колись була Світова Безодня. Третій же тягнеться до Нифльхейму…» А «Старша Едда» описує Іггдрасиль так:

Тремя корнями
тот ясень-древо
на три страны пророс:
Хель - под первым,
хримтурсам - второй,
под третьим род человеков.

Белка по имени
мысь Бострозубка
снует по Иггдрасиль- древу,
сверху она
слово орла
вниз темному Нидхеггу носит.

Две пары оленей
вершину древа
гложут, вытянув выи:
Туротрор, Умерший,
Мешкий и Чуткий.

И змей немало
под Иггдрасиль- древом –
больше, чем думают дурни иные:
Пустожил и Подземельник –
волкодлачьи чада,
тоже Серый иСкрытень,
Снотворец и Битень;
мне же ведомо:
ветви Древа им вечно грызть.

Иггдрасиль - ясень
терпит страсти,
коих не знают люди:
олень объедает,
ствол подгнивает,
Нидхегг терзает снизу!
Дев’ять світів, що з'єднує собою Іггдрасиль, - скоріш за все, міфологічна метафора, оскільки в еддичних текстах неодноразово говориться, що ясень стоїть в Мідгарді, крона його підноситься до неба - Асгарда, а корені уходять у пекло - Нифльхель, інший світи не згадуються зовсім (число 9 - священне в скандинавській міфології, аналогічно тому, як у слов'ян священним було число 3, у єгиптян - теж 9, а в християнській міфології й у каббалістів священним вважалося число 7). Як видно, дев'ять світів - свого роду "три в кубі», міфологічне множення трійки як символу світобудови, що підкреслює значимість кожної з трьох просторових сфер.
Утім, «Молодша Едда» згадує три неба, тобто три верхніх світи: перше з небес - небо Асгарда, над ним знаходяться небеса Андланг ( «безграничне») і Видблаін ( «широкосиннє»), де живуть «одні лише світлі альви».
На кроні Іггдрасиля сидить мудрий орел - уособлення влади, "цар птахів», супутник сонячних богів, також божеств неба і війни, символ царственості, величі, шляхетності, сили, моці, натхненності. Як і усі птаха, орел зв'язаний з небом, але в нього цей зв'язок найбільш міцний: він - владика повітря, здатний долетіти до сонця. Орел - священний птах бога-громовержця. Між очима орла сидить яструб Ведрфельнір - птах сонця, супутниця сонячних богів, здатна, подібно орлові, не мигаючи дивитися на світило, уособлення аристократичної влади і знатності. Крім того, крону Іггдрасиля об'їдають олень Ейктюрмир і коза Хейдрун, що стоять на даху Вальхалли. Молоко кози, напоєне медвяною вологою з листя ясеня, годує мешканців Вальхалли - ейнхеріїв.
Біля коренів ясеня гніздиться змій (дракон - ісл. Wyrm, тобто повзучий безкрилий дракон) Нідхегг, у якому дослідники бачать «аналог» світового змія Йормунганда). Цей дракон і змії, що кишать навколо нього, гризуть корені Іггдрасиля. У переддень битви наприкінці часів - Рагнарек - Нідхегг вирветься з пекла:
И вот прилетает
темный дракон
с темных вершин,
Нидхегг, над полем
летящий, несет
мертвых под крыльями…
Там же, біля коренів Іггдрасиля, знаходиться обитель трьох норн, трьох «сестер долі», які щодня обприскують корені світового древа водою з джерела мудрості. Норни визначають долі людей, прядуть нитки доль або вирізають руни. "Старша Едда» говорить:
Первая Урд,
Верданди тоже
(резали жребья),
а третья - Скульд:
судьбы судили,
жизни рядили,
всем, кто родится,
удел нарекали...
Між верхом і низом, тобто між орлом у кроні і драконом Нідхеггом у коренів ясеня, снує по стовбурі білка Рататоск ( «гострі зуби» ), образ якої тлумачиться як образ «посередника» між небом і пеклом. На середньому рівні, ближче до крони, на стовбурі ясеня пасуться чотири олені; цікаво, що символіка образа оленя зв'язана із сонцем, місяцем, вогнем і світлом узагалі.
Крім Іггдрасиля землю і небо, Мідгард і Асгард з'єднує між собою райдужний міст Биврест. Як писав А.А. Афанасьєв, «це кращий з усіх мостів на світі, він міцно створений із трьох світів, і світлі боги переїжджають по ньому на своїх конях... (Ілюстрація 4). Один кінець цього моста досягає житла бога Хеймдалля, що приставлений оберігати міст від демонічних велетнів. При кончині світу, коли поїдуть через нього злісні сини Муспелля, міст зруйнується. Страж богів Хеймдалль, «світліший з асів», охороняє не тільки Биврест, але й Іггдрасиль, його ріг захований під коренями світового древа. Більш того, оскільки в закляттях Хеймдалля називали «сином дев'яти матерів», деякі сучасні дослідники бачать у ньому персоніфікацію світового дерева, що з’єднує, як уже говорилося, дев'ять світів, а саме ім'я божества Неіm-dаllr тлумачать як «світове дерево».
Отже, Іггдрасиль - світове древо, що з'єднує між собою три (або тричі три) світи. Про устрій світу середнього, тобто Мідгарда, відомо лише те, що цей світ «протипоставляться Утгарду (або Йотунхейму), країні велетнів і що він оточений Світовим океаном. Набагато докладніше в міфах говориться про устрій верхнього світу Асгарда і нижнього - Ніфльхель.

Paganism

главная