Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных

Языческие праздники
URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
15:34 

вот и пришли языки на земли интернета.....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
"Архетипи подібні до русел рік, які пересихають, коли з них іде вода, але можуть знову наповнитися водою в будь-який час. Архетип подібний до древнього ложа ріки, по якому століттями бігла вода життя, поглиблюючи для себе канал. Ніж довше існувала ріка, тим імовірніше, що раніше або пізніше вода повернеться в старе русло.
Боги й богині Півночі - архетипи того народу, до якого вони належать. Довгий час у руслі могутньої ріки дзюрчав маленький струмочок, але незабаром відкриються шлюзи. Шлюзи життєвих сил перебувають під нашим контролем. Безумовно, всі люди вправі намагатися викопати нові русла рік, створити нових богів з пилу століть, але подібні спроби звичайно обмежені суб'єктивністю уяви "творця". К.Г.Юнг есе "Вотан"

15:35 

Вступ

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
У наш час, час коли людина своїм поглядом дивиться вперед, у поступ, і втратила із свого поля видимості те, що було колись. Але дехто вирішив поринути в сивину віків, аби згадати мудрість минулих літ. Тому що недаремно деякі культури називають цивілізаціями, світовими цивілізаціями. Вони залишили пам’ятки своєї епохи, які ми називаємо «загадками».
Якщо людина хоче рухатися вперед, то без багажу знань, вчень, ідей – що були здобуті протягом тисячоліть, – це стає неможливо. Звісно ж ми маємо інформацію з літописів, джерелознавства, наук історії та археології. Але вона звичайно представлена у неточному вигляді. Саме тому потрібно розбирати, вивчати, поринати у глиб віків, думати, робити висновки, щоб отримати результат.
Щороку археологи здійснюють нові цікаві відкриття, розширюючи знання про вікінгів. Вивчаючи руїни стародавніх торгових поселень, будинків та майстерень ремісників, ми маємо можливість дізнатися багато цікавого про їхні методи будування та використовувані інструменти. Вікінгів, як правило, ховали з різноманітними предметами, що належали їм при житті: зброю, меблі, коштовності, одяг.
Багато цікавої інформації можна дізнатися з писемних джерел, що розповідають про контакти скандинавських з іншими народів. Деякі автори самі постраждали від їх нападів; інші були арабами чи християнами, що не поклонялися язичницьким божествам. Само собою зрозуміло, що до таких свідчень необхідно відноситися критично
Об’єктом цього дослідження являється історія вікінгів, звідки вони походять, ким були та чим займалися. Мною досліджується соціальний та духовний світи, що оточували варягів.
Предметом є релігійний, духовний світогляд людей, які жили у важких природних умовах, у постійній небезпеці та у боротьбі зі світом, що їх оточував.
Ціллю роботи є поглиблення та систематизація знань за допомогою історії та релігії про культуру, яка виникла тисячу років тому, і якою багато хто захоплюється дотепер; дізнатися, що робить цю культуру такою цікавою та своєрідною.
Сьогодні, можливо через релігійну політику в Радянському Союзі, або, можливо через циклічність розвитку, багато хто звертає увагу на нетрадиційні давні релігії. Великої популярності набула язичницька віра, зокрема віра скандинавських народів – вікінгів, віра войовничих народів, які наводили жах на тогочасні могутні держави. Їхня безжалісність та безстрашність, жага до подвигів – невід’ємні риси нордичної людини.
Про значення слова „вікінг” існує багато думок. Дехто вважає, що воно пішло від слова „вік” - з давньонорвежської „бухта”. Отож, „вікінгами” можуть бути ті люди, які тримали свої кораблі у бухтах. Також вважають, що слово „вікінг” похідне від „вікінгр” – пірат. Скандинавський вираз – „податися в вікінги” означає піти шукати славу та багатство.
Англійське слово «язичник» (pagan) походить від латинського "paganus", «сільський житель». «Язичник, дикун» - heathen - інший термін зі зневажливим відтінком, означає «житель пустельної, занедбаної місцевості». І все це відноситься до європейців, які, так само, як й американські індіанці й інші аборигени, жили близько до землі й поважали свій зв'язок із природою, уважаючи її священної.
Актуальність даного питання полягає в тому, що дуже важко робити, вірити у щось, чого не знаєш на всі сто відсотків, адже чим більше ти віриш, тим більше тобі хочеться поклонятися «правильно», згідно з догмами, які вже склалися, яким слідували і слідують твої співвірці.
Щоб отримати інформацію про культ меча, ідеї, світогляд, пантеон, життєве кредо, етимологію деяких слів вікінгів треба ознайомитися із різними джерелами, історичними фактами, міфологією. Знання цих речей розширить особистий світогляд.
Скандинавська міфологія виникає в кінці існування язичницької епохи, в період становлення та активного розповсюдження християнства. Різниця скандинавської релігії та ін язичницьких вірувань, які існували до цього полягає в тому що боги скандинавів були смертними, але за допомогою чарівних яблук зберігали свою молодість.
Досліди, які були проведені базуються на джерелах «Молодшої Едди» та «Старшої Едди», міфологічних словників та енциклопедій. У всьому світі відомі перекази про богів та героїв завдяки пісням «Старшої Едди» - збірки міфів та героїчних пісень, збережених у «Королівському кодексі», знайденого в Ісландії у 1643 році. До недавнього часу цей пергамент зберігався у Копенгагені. Але в квітні 1971 року багато давньоісландських рукописів, за рішенням датського парламенту, був переданий до Ісландії. В місті Рейк'явіку був створений Інститут рукописів Ісландії.
Будь-яка міфологія – плоть від плоті народу, який її створив. У ній, як у дзеркалі, відображається характер народу – творця, цінності, які він береже, - та анти-цінності, що він заперечує; також міфологія, точніше її дух, знаходиться у безпосередньому зв’язку з середовищем проживання народу-міфотворця. Дуже цікаво порівнювати між собою системи різних народів, знаходячи в останніх вказані вище схожі риси й суперечності. Особливо багатий матеріал для співставлення дає Європа – з причини своєї компактності по відношенню до інших материків. Чим далі на північ від колиски цивілізації – Середземномор’я, - тим суворіше стає дух міфології, тим жорстокішими стають боги, кровопролитнішими битви, трагічніше конфлікти і безнадійніші долі. Свого апогею це «наростання драматизму» досягає у міфології крайньої європейської Півночі – в міфології скандинавів.
Образ світу, створений думкою народів Північної Європи, здебільшого залежав від способу їх життя. Скотарі, мисливці, рибалки та мореплавці, в меншій мірі землероби, вони жили в оточенні суворої та слабо освоєної природи, яку їх фантазія легко населяла ворожими силами. Центр їх життя – відособлений селянський двір. Відповідно створення світу моделювалось ними у вигляді системи маєтків. На зразок того як навкруги їх маєтків простягалися пустка та скелі, так і світ мислився ними створеним із різко протиставлених одна одній сфер. Достатньо порівняти картину скандинавського міфологічного створення світу з аналогічною картиною грецької міфології, щоб відчути різницю у відчутті світу народами: холодне безлюддя з поодинокими хуторами у скандинавів – і напоєні сонцем, плодородні, густо заселені землі у греків. «Невідповідність менталітетів» настільки очевидна, що мимоволі починаєш сумніватися у правомірності віднесення і грецької, і скандинавської міфологічних систем до загальної індоєвропейської міфопоетичної традиції.

15:42 

Скальдична та еддична поезія

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
У еддичній поезії авторство являється анонімним, ми знаємо лише ким вона була записана, в ній подаються теогонічні та героїчні міфи, а також правила поведінки.
Вся давньоісландська поезія ділиться на два види поетичного мистецтва – еддичну та скальдичну поезію. Правила поезії та переказ давньоскандинавських міфів входить до складу «Молодшої Едди», написаної скальдом Сноррі Стурлусоном (1178 – 1241).
У 1222 чи 1223 роках ісландський історик, поет і політичний діяч Сноррі Стурлусон написав книгу, яку назвав «Едда». Про те, що означає ця назва. Одні кажуть про походження цієї назви від хутора, на якому Сноррі Стурлусон жив та збирав матеріали для своєї книги, інші – від слова, що означає «поезія», треті вважають, що «едда» означає «прабабушка». Як пише відомий спеціаліст зі скандинавської літератури М.І.Стеблин – Каменський, «всі три етимології були запропоновані давно і по черзі знову висуваються і заперечуються».
«Едда» Сноррі Стурлусона являю собою посібник поетичного мистецтва. Але поряд із чисто професійними порадами в ній міститься багато інформації про давньоскандинавську міфологію, оскільки поет повинен був уміти використовувати міфологічні образи.
Одна з частин книги написана у формі діалогу між легендарним королем і верховним скандинавським богом Одином. Конунг питає про створення світу, про устрій Всесвіту – й Один відповідає. В цьому діалозі представлена вся скандинавська міфологія, приведена у строгій, чіткій системі.
Друга частина «Едди» містить вказівки з використання так званих «кенінгів». Кенінг – це характерний для давньоскандинавської поезії літературний прийом, коли речі називаються не прямо, а інакомовно. Так битва може називатися «буря зброї», воїн – «ясен битви», корабель – «кінь моря», земля – «море звірів», сонце – «вогонь неба», небо – «країна сонця» тощо.
Часто кенінги мають міфологічне походження і, перечислюючи їх, Сноррі Стурлусон перераховував давні сказання. Наприклад, пояснюючи, чому кенінгом золота є «викуп за видру», він розповідає історію про те, як боги ненавмисно підстрелили чаклуна, що перед тим перетворився у видру, і були змушені заплатити великий викуп його батькові.
«Едда» Сноррі Стурлусона є дуже цінним научним джерелом, але міфи та сказання грають в ній лише службову роль. Вони представлені чи в короткому переказі, чи окремими цитатами.
В середні віки вважалося, що Сноррі Стурлусон використовував древнє джерело, яке також називалося «Едда».
Ісландський вчений єпископ Бриньольв Свейнссон, що жив у ХVІІ столітті, стверджував, що від цієї древньої «Едди» «у нас тепер залишилось, крім назви, може лише тисячна частина, і яка б не збереглася зовсім, якби не написане Сноррі Стурлусоном, що залишили нам скоріше тінь та слід, ніж справжній текст древньої «Едди».
У 1643 році Бриньольв Свейнссон знайшов давній рукопис, що складався з 45 перегаментних листів, зшитих у шість зошитів. Він містив у собі двадцять дев’ять поетичних пісень, в яких розповідалося про скандинавських богів та героїв.
Бриньольв Свейнссон вважав знайдений рукопис тією самою «прославленою «Еддою», в існуванні якої він не мав сумнівів. Хоча потім виявилося, що рукопис відноситься приблизно до того часу, що й «Едда» Сноррі Стурлусона, її стали називати «Старшою Еддою», або Поетичною, а «Едду» Сноррі Стурлусона – «Молодшою», або Прозаїчною.
Пісні, що входили до «Старшої Едди», були записані у ХІІІ столітті ісландською мовою. Але виникли вони в різні часи – з V по Х століття – у різних народах, що розмовляли германськими мовами. До германської мовної групи належать всі скандинавські мови, німецька та англійська.
Не дивно, що язичеські сказання германських народів збереглися саме в Ісландії.
Ісландія була заселена в ІХ – Х сторіччях вихідцями з Норвегії. В той час у більшості європейських країн, у тому числі й германо мовних, язичество було витіснено християнством, і залишки язичеських вірувань жорстоко викорінювались. А в Ісландії впродовж декількох віків християнство та язичество мирно співіснували.
«Старша Едда» та «Молодша Едда», доповнюючи одна одну, являють собою поетичне сказання про небесний світ Асгард і про асів – богів, що там живуть.

20:50 

ну че, что празнуем......?????

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....


21:04 

О капищах, календарях и праздниках

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Многим известна сравнительно простая операция - биолокация с помощью маятника или иного приспособления. Чувствительный к геобиомагнитным структурам специалист определяет энергетически активные линии в пространстве и узлы - их пересечение. Когда маятник попадает на линию, он качается перпендикулярно ей, когда он попадает на пересечение линий, то маятник вращается по часовой стрелке или против часовой стрелки, в зависимости от того, какой узел - положительный или отрицательный. После проведенной биолокации можно проконтролировать себя очень простым способом - воспользоваться компасом. Геобиомагнитные линии, как правило, идут с Севера на Юг и с Востока на Запад с некоторыми интервалами, образуя в пространстве клетки. Контур такой клетки - энергоактивные линии. В углах клетки - энергоузлы.
Безусловно эти естественные структуры использовались во все времена язычниками и используются сейчас для магических операций при для отправления культа богам.
Размер стороны малой структуры энергетических линий (изображенной на рисунке N-1) составляет примерно 6-7 метров. При работе в квартире можно использовать еще более мелкую структуру - одну клетку или даже один узел. При работе на ландшафте можно использовать более крупные энергетические структуры.


Юг

Древние славянские языческие капища имели круговую или квадратную форму, где использовалось разделение круга на 4 или на 8 равных секторов с ориентацией по сторонам горизонта. На рисунке (N-2, ниже) изображено Перынское святилище (IX-X века); найдено под Новгородом (реконструкция В.В. Седова).


Деление Времени также связано с числами 4 и 8 - Восход, Полдень, Закат, Полночь, Утро, День, Вечер, Ночь. Это рождает природную связь между временем и направлением в пространстве, используемую в магических операциях, связанных с культовыми отправлениями. Эта связь и сейчас используется многими людьми, которые даже не задумываются о причинах возникновения такой связи, а просто используют ее (например, на вопрос о том, "где территориально находится микрорайон Ленино-Дачное?", можно получить ответ - "он расположен на 5 часов по карте Москвы"). Связь между временем и направлением в пространстве исторически распространилась на современную 12-ти (24-х) часовую систему измерения времени.
С числами 4 и 8 Древние Славяне связывали не только деление суток, но и деление года. Такое деление известно человечеству с эпохи Неолита и сохранилось в древних "обсерваториях", относящихся к IV-III тысячелетиям до н.э. В Солнечном календаре древних славян-язычников отмечались четыре годовые фазы Солнца, при этом календарь (у части славянских племен) делился на 8 равных частей по 45 дней, составляя 360 дней, еще 5 дней учитывались дополнительно.
Солнечные сроки славянского языческого календаря: 1. Яр; 2. Зарев; 3. Вересень; 4. Корочень; 5. Просинец; 6. Свечень; 7. Брезозор; 8. Кресень. На рисунке (N-3, ниже) изображен календарь восточных славян "Солнечное Коло" IV-X века (реконструкция - В. Байдин).


Восемь Праздников "Солнечного Коло" (у части славянских племен) начинали определенный срок календаря и часто совпадали с названием срока. Четыре из восьми праздников отмечались каждые 90 дней и совпадали с началом очередной солнечной фазы.

Четыре славянских праздника, посвященных фазам солнца:
Самый главный праздник - Купало - день Летнего Солнцеворота (Летнего Солнцестояния) - отмечается в ночь Солнцеворота с 21 на 22 июня;
Вторым по значению является праздник Зимнего Солнцеворота (Зимнего Солнцестояния) 22 декабря - Коляда, в этот день отмечают начало "небесного рассвета";
Следующим по значению является праздник Весеннего Равноденствия, 21 марта - Брезозор (Березозол). Этот праздник для древних славян имел смысл "нового года", так как в древности у славян язычников словом "год" обозначалось начало периода времени, пригодного для земледелия (когда рассцветает Природа и когда рождается новая жизнь).
Следующий, последний по значению праздник (связанный также одновременно и с окончанием сельскохозяйственных работ) - праздник Осеннего Равноденствия 23 сентября - Вересень (Таусень).

00:59 

Календарь

01:01 

Календарь 2

00:47 

если вы....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
если вы не любите язычников-это ваше право, если вы считаете, что язычество это не вера-ваше право, если вы не язычник-это ваш выбор... но не нужно этого здесь писать-в особенности, если в этом совсем нет конструктива.... если брат-садись к костру, если друг-садись к костру, если враг иди своей дорогой....

16:13 

Один

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Сонце і Місяць сходять та заходять.
День змінює ніч, ніч змінює день.
У Центрі Cвіту на дереві повісився дід,
Пронизаний списом, сім днів вже вісить.


За ноги підв’язаний, верх ногами вісить.
Під ним на землі колодязь стоїть.
Старий однооко вдивляється в воду.
А друге його око дивиться з дна.


Мабуть, в Небо кудись або й на старого.
Віддав він його, щоб йому шанс надали.
Шанс, щоб мудрість знайти.
Вісить той вісить, за все треба платить.


На поверхні води картинки гуляють.
Різні значки пробігають.
Мудрість – це знання. А знання – важка праця,
І може подекуди й ношею стати.


Прийшов чоловік, вартовий цього місця.
- «Ну, що, мабуть, все» - промовив прийдешній.
Зняв з дерева і вийняв списа з грудей.
Старий підвівся, покивав головою і пішов додому.

16:18 

Почему древние викинги давали имена… мечам?

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
«Меч викингов, похожий на тяжелую железную палку, напомнил о целой эпохе, когда рослые светловолосые воины с выпуклыми глазами прошли на своих ладьях, словно на морских конях, полмира – от Каспия до Америки – оставив и здесь, в Шотландии, не только память о себе, но и часть себя.»
Владимир Щербаков. «Шотландская сказка.»

Во Франции их называли норманнами, на Руси – варягами. Викинги – так именовали себя люди, жившие на территории нынешней Норвегии, Дании и Швеции примерно с 800 по 1100 годы нашей эры.

Эпоха викингов продолжалась довольно короткий срок, что-то около 2 с половиной веков. 800-1050 г.г. н.э, а если быть точнее, с 793 года, когда монастырь на Линдисфарне, находившийся недалеко от северо-восточного побережья Англии, стал обьектом нападения викингов.

Северные земли довольно бедны и просто физически не могут прокормить население. Поэтому для того, чтобы прокормить свои семьи, сели мужики на корабли и отправились воевать, а потом и торговать награбленным. А для войны нужен и инструмент соответствующий – оружие и снаряжение. Снаряжение воина-морехода было очень простым. Викинги даже кольчуги и прочую броню одевали редко, обычная их одежда – телогрейка и теплые штаны. Викинги были мореходами, а тяжелая броня - это и дополнительный вес на корабле, и то, из-за чего можно быстро пойти ко дну, оказавшись за бортом. Да и драться в абордажном бою, одевшись в тяжелые доспехи, просто неудобно. Из металлической амуниции у воина был только простой шлем, защищавший голову.

Оружие – другое дело. Главным оружием морских разбойников были короткие копья, боевые топоры и, конечно же, мечи.

Первые северные мечи – однолезвийные клинки, скорее длинные ножи, нежели короткие мечи. Впрочем, вскоре они заметно «выросли», а затем и вовсе превратились в оружие, которое сейчас известно как «меч викингов».

Меч викингов – еще один исторический тип меча, результат творчества мастеров кузнечного дела, соединивший в себе повышенные прочность, защитные качества и остроту, «красивость» и «мистичность» этого вида мечей.
Скандинавский меч периода IX-XII в представлял собой длинный, тяжелый обоюдоострый клинок с небольшой гардой. Следует помнить, что в раннее средневековье, а особенно в Эпоху Викингов, особого искусства фехтования не существовало. Широкий замах, удар, в который вкладывалась вся сила воина – вот тебе и техника. Колющих ударов у викингов практически не было, что и наложило свой отпечаток на форму лезвия. Конкретно это выразилось в закруглении, которым нередко оканчивался скандинавский меч. Меч был достаточно длинным (до одного метра в длину). Чтобы им можно было долго, с размаху рубить, лезвие делали максимально облегченным, с продольной «канавкой» по обоим сторонам лезвия.
Полосу металла скручивали и долго проковывали, повторяя этот процесс многократно. В результате получался высококачественный булат, с соответствующей комбинацией силы, гибкости и способностью держать острый край. Кузнецы колдовали над каждым мечом очень долго. Говорят, в те времена именно викинги имели значительно больше знаний процесса плавки, ковки и закалки железа, чем жители остальной Европы.
Викинги всегда славились искусством украшения своего оружия. Что, впрочем, было неудивительно. Ножны и рукояти мечей также украшались золотом и серебром, лезвия покрывали рунами. Одним из самых красивых способов украшения мечей был следующий: при изготовлении клинка в рукоять вковывалась поочередно медная и серебряная проволока, отчего рукоятка, торчащая из ножен, получалась «полосатой».

Скандинавы, как и японцы, наделяли мечи личностью, духом, а поэтому выделяли его из всего остального оружия. Как на Руси существовали намоленные иконы, так у викингов существовали напившиеся кровью мечи. Им давали даже имена, вроде «Raunijar» – испытывающий, «Hunloggi» – пламя битвы... На их лезвия наносили рунные знаки. Руны широко использовались и в магических целях, как в самой Скандинавии, так и за ее пределами. Каждая руна имела свое значение, свой скрытый смысл, известный лишь посвященным. Викинги верили, что с помощью рун можно было и лечить, и уничтожать врагов, придавать оружию силу и тупить вражеские мечи. Они верили, что такой меч может в трудную минуту даже указать путь заблудившимся во фьордах мореплавателям.

Такое дорогое оружие, как меч, в среде викингов было не только оружием или знаком отличия. Мечи ценились как фамильные сокровища. Так, на барельефе изображена сцена из скандинавского героического эпоса, когда отец отказался дать сыну меч в первый его поход, но сердобольная мать тайком вынесла меч и передала его сыну.

Сначала в среде викингов существовал обычай – раз в год приходить в родные места, сгружать добычу, невольников, продукты. Но, чем дальше от родины расползались их корабли-драккары, тем сложнее становилось возвращаться домой. Часто драккары останавливались на зимовку в неведомых землях, и некоторые воины, женившись, оставались там навсегда. Особенно молодежь. Да и воевать сложнее стало, со временем. Постепенно потомки жестоких воинов стали больше торговать, чем воевать, а для этого нужны уже другие умения и склад ума. И меч стал постепенно терять свой ореол мистического божества...

22:25 

пришли языки в нет....

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
и такое ощущение, что взяли и афигели......ведут ся как дома:)

18:00 

Варяги – войовничий народ

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Що ж до зброї, то в епоху вікінгів найрозповсюдженішим видом був важкий спис. Ним можна було і колоти, і рубати. Зрозуміло, що такий спис важив немало, тому метнути його було непросто, хоча ставалося і таке (якщо звернутися до міфів, Один воював зі списом, а Гунгнір завжди повертався до господаря після кидка).
Секира – це відносно невелика сокира на довгій (до 90см) ручці. В другого влучному ударі секирою не було потреби, а тому вона справляла ще й моральний вплив на супротивника. Цей вид зброї був популярним не тільки серед простих воїнів, але й серед ватажків. Але треба відмітити, що варяги цінували і кам’яні секири. Причиною цьому був вік зброї, який давав привід вважати її наділеною магічними властивостями. Така зброя зберігалася та передавалася з покоління в покоління.
Напевно, найрозповсюдженішим видом зброї в Європі був меч. Перші північні короткі мечі були більш схожі на довгі ножі. Але згодом вони значно «виросли», а потім перетворилися в ту зброю, що зараз відома як «меч вікінгів».
Скандинавський меч періоду ІХ – ХІІ століть був довгим, важким, гострим з обох боків. Треба пам’ятати, що в раннє Середньовіччя, особливо в Епоху Вікінгів особливого мистецтва фехтування не існувало. Широкий замах, удар, в який вкладалася вся сила воїна – ось і вся техніка. Колючих ударів не існувало.
Вікінги завжди славилися мистецтвом прикрашати свою зброю. І це було не дивно, оскільки вони наділяли її особистістю, а тому було досить логічно виділити серед інших. Часто тій зброї, що вірно служила господарю, давали ім’я, яке було відомим не менше за господаря, наприклад, «Випробовуючий», «Полум’я битви» тощо.
Секири оздоблювалися золотими та срібними візерунками, руків’я та ножни мечів також прикрашалися золотом та сріблом, леза вкривалися рунами. Одним з найкрасивіших способів прикрашення мечів був такий: при виготовлення меча в руків’я по черзі вколювалися мідний та срібний дроти, від чого отримували «смугасту» зброю.
Великою популярністю у вікінгів користувалася боротьба. У вільний час воїни вдосконалювали техніку, лагодили зламану зброю або прикрашали нову. Репутація вікінгів як жорстоких воїнів наводила жах на їх сучасників. Про бойове мистецтво найманців-вікінгів (найманих солдат) складали легенди, і багато хто з правителів був готовий платити за їх послуги та вірність. Чоловіків з дитинства навчали мистецтву володіти зброєю і готували до того, щоб вони захищали свій народ або воювали за наказом свого вождя чи короля. До воєнних походів часто приєднувалися безземельні люди, яких спонукала жага наживи та пригод. Навіть під кінець епохи вікінгів їх армії, що воювали за кордоном, залишалися ще добровільними.
Серед усіх варягів найбільший страх на ворогів наводили так звані берсерки. Перед битвою вони виголошували промови, ображаючи супротивника та вихваляючись своєю силою. Вони демонстрували свою відвагу, б’ючись без будь – яких захисних обладунків. Багато хто вірив, що берсерки володіють чаклунською силою, перед якою зброя не має сили. В одній із саг описується як деякі берсерки «шли в бій без кольчуг, в полоні безумства, схожі на скажених собак та вовків, в дикій ярості вони кусали свої власні щити».
Деякі вікінги ставали професійними бійцями й об’єднувалися в спільноти та жили колективом, підпорядковуючись непорушним правилам поведінки та обов’язку.
Саги розповідають про одне таке товариство воїнів – йомс-вікінгів, що утворилося у фортеці під назвою Йому-борг. Одного вечора, коли вони досить багато випили, датський король Гаральд Синьозубий змусив їх поклястися, що вони здійснять розправу над його ворогом, ярлом Законом із Норвегії. Однак їх подолали та взяли в полон. Норвежці почали їм по черзі відрубувати голови. Один молодий воїн попросив охоронця притримати в момент страти його волосся, щоб ті не впали на шию та не замочилися кров’ю. Коли кат опустив свою сокиру, воїн різко відвів голову, і кат відсік собі руку. Цей трюк справив на норвежців таке сильне враження, що вони запропонували варягові свободу. Однак той відмовився покинути своїх товаришів, за що всіх йомс-вікінгів відпустили на свободу.
Честь та добре ім’я були найбільшим скарбом для варягів, незалежно від статі. Репутація вікінга залежала від багатьох чинників. Престиж воїна визначався його відвагою, бойовим мистецтвом, тим, як далеко він подорожував, наскільки вдалими та прибутковими були його походи. Купців, ремісників та землеробів поважали за чесність та розум, за їх уміння робити добрі вчинки та тримати слово.
Вікінги надавали дуже велике значення вірності сімейним зв’язкам і були готові битися насмерть, захищаючи честь своєї сім’ї. Образа чи каліцтво, нанесене одному з членів сім’ї, могли призвести до помсти всіх рідних жертви. Подібна кривава та жорстка ворожнеча могла тривати роками.

18:00 

Язичеські релігійні обряди та введення християнства

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
До нас дійшло дуже мало інформації про те, як і де вікінги поклонялися своїм божествам. Зазвичай вони проводили релігійні церемонії на відкритому повітрі, серед дерев, на схилах або біля річок, бо ці місця вважалися священними. Крім цього вони будували храми.
Релігійні обряди (Ілюстрація 1) проводилися найбільш шанованими людьми в окрузі (вождем чи заможним землеробом), вони приносили жертви богам від імені спільноти, а також зброю та коштовності, кидаючи їх у водойму.
Варяги молилися богам, щоб ті допомогли їм у повсякденному житті, промовляючи закляття для захисту від злих духів. Вони вірили, що відьми можуть отримати владу над людиною, відрізавши в неї частину волосся або кінчик нігтя. Багато хто носив талісмани, чи амулети, призвані відвести від них біду. Також вікінги вірили в пророцтва; вважалося, що богиня Фрейя мала здатність передрікати майбутнє. Тому деякі жінки, що сповідували культ Фрейї були ясновидячими та тлумачили сни; вони групами подорожували по країні, зупиняючись на ніч у будинках місцевих вождів.
Серед вікінгів були і дани (пращури сучасних датчан), і свої (пращури шведів), і норги (пращури норвежців), а також сакси, англи, юти та представники інших скандинавських і германських племен, і всюди, де висаджувалися на берег із своїх драккар, де влаштовували стоянки й засновували поселення, вони будували язичницькі капища. Однак лише Ісландія, заселена норвежцями близько 970 року, змогла зберегти до наших днів, хоча б фрагментарно, міфологію стародавніх скандинавів.
Імовірно, цьому в значній мірі сприяло географічне положення Ісландії – острова на околиці північної Європи. Якщо на материку боги вікінгів були змушені існувати поряд із богами інших народів (не кажучи вже про Білого Бога християн), то на острові цим богам було «вільно дихати». Навіть християнство було не в змозі викоренити язичницьких богів з Ісландії. В підтвердження цьому – сучасний офіційний статус нового язичницького культу Асатру як рівноправної з християнством релігії.
Хоча, подібне «двовір’я» було характерним не тільки для Ісландії, але і для Скандинавії в цілому. Якщо на інших землях правителі, приймаючи хрещення і утверджуючи християнську віру серед підданих, відрікалися від давніх богів і всього, що було з ними пов’язано, скандинавські конунги, насаджуючи християнство огнем і мечем, одночасно продовжували вірити в Одина, асів та ванів. Характерний приклад такого двовір’я – епізод із «Саги про Олава сина Трюггві». Цей норвежський конунг настільки палко насаджував нову віру, що його ім’ям лякали дітей, а ісландці, які чули про його діяння в Норвегії, вирішили прийняти християнство самі, поки Олав не дібрався до них. Тим не менш Олав зберігав повагу до давніх богів. Сага каже:
«Говорять, що, коли Олав конунг гостював в Егвальдснесі, одного разу ввечері туди прийшов якийсь чоловік... Він почав розмовляти з конунгом. Ось питає конунг а чи не знає цей чоловік, хто такий був Егвальд... Гість відповідає, що Егвальд був дуже войовничим конунгом і поклонявся одній лише корові, яку завжди брав куди б не йшов у похід. Егвальд конунг бився з конунгом, якого звали Варин і пав. Він був похоронений тут. А в іншому місці, недалеко звідси, похоронена та сама корова.
Так як була вже пізня ніч, єпископ нагадав конунгові, що пора лягати спати. Конунг так і зробив... Деякий час потому конунг прокинувся і спитав, де гість, і звелів позвати його. Але гостя ніде не знайшли. Наступного ранку конунг звелів позвати повара і того, хто готував напої, і спитав чи не приходив до них який-небудь незнайомець. Ті сказали, що коли вони збиралися куховарити, підійшов до них якийсь чоловік і сказав, що вони варять дуже погане м’ясо до столу конунга. Потім він дав їм два великих та жирних шматки телятини, і вони зварили їх разом з іншим м’ясом. Тоді конунг звелів все це м’ясо викинути.
– Напевно, це була не людина, - сказав він, це був, напевно, Один, в якого язичники довго вірили. Але Одину не вдасться перехитрити мене».
На прикладі видно, що Олав не заперечує самого існування Одина, як мав би робити християнин, він лише сумнівається в щирості слів язичницького бога. І ці «подвійні почуття» конунга, зазвичай безжалісного до ворогів та язичників, розділялися всім населенням Скандинавії.
Християнізація Скандинавії призвела в тому числі і до забуття міфів, записи яких животіли в монастирських бібліотеках, - міфів, але не віри, що існувала в сільській глибинці протягом сторіч, незважаючи на всі зусилля християнських священиків. Лише з початком «ученого ренесансу» у північній Європі, що припадає на XVI - XVІІ століття, міфи скандинавів були відкриті наново і повернулися в європейський культурний контекст. Романтичний рух з його невичерпним інтересом до всьому «народного» перетворив міфи з предмета вивчення філологів у надбання широкої публіки. «Як і в багатьох інших сферах духовного життя, у вивченні міфу романтизм відкрив нову сторінку. І як у багатьох інших сферах, у вивченні міфу дотепер розробляється багато чого з того, що почали розробляти романтики. Сутність романтичного відкриття міфу полягала в тому, що неспроможність усіх старих тлумачень міфів раптом стала очевидною. Міфи були усвідомлені як Правда ( з великої літери) і як надбання Народу (теж з великої літери) і в силу цього стали об'єктом зачарування і поклоніння.

18:01 

Космогонічний міф. Велетень Імір.

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Всяка міфологія, і скандинавська в тому числі, містить своєрідний архетип ний сюжет, сутність якого – перетворення хаосу, тобто стан первісної невпорядкованості, в організований космос. Як писав Є.М.Мелетінський, «в міфах про хаос ця суть та хаос проявляються наочно… за допомогою адекватної міфологічної теми».
Найбільш відомим міфом про перетворення первісного хаосу в космічний порядок є, без сумнівів, міф біблейський, згідно з яким Дух Божий своїм існуванням у світовій безодні створив небо та землю та розігнав «темряву над безоднею». Схожі уявлення є у міфології Шумерів і Акада (первинний океан Апсу, утілення «первісної» стихії, що уособлює хаос, і його дружина Тіамат гинуть у битві з богом Мардуком; останній створює з тіла Тіамат небо і землю) і у ведичній міфології Давньої Індії (по «Рігведі», з початку часів «нe було ні сущого, ні не-сущого... не було ні повітряного простору, ні неба над ним... не було ні смерті, ні безсмертя, не було різниці між днем та ніччю…»; потім розлилися води Світового океану, і з них виникла Земля - або світове яйце, що породило небо, землю і бога-деміурга), а також і в інших міфологічних системах.
Скандинавська космогонія зводить початок світобудови до світової безодні Гинунгагап, у якій накопичувалися іній від взаємодії студених бризів потоку Хвергельмир (або Елівагар) і вогняних іскор, що летіли з Муспелля - області вічного полум'я. Чим більше іскор потрапляло в Гинунгагап, тим швидше танув іній, і в процесі танення з нього виникла перша жива істота - інійний велетень Імір. «Старша Едда» говорить:
В начале не было
(был только Имир)
ни берега моря,
ни волн студеных,
ни тверди снизу,
ни неба сверху,
ни трав зеленых –
только бездна зевала.
Разом з Іміром з безодні Гинунгагап виникла космічна корова Лудумла: вона вигодувала Іміра своїм молоком, а сама харчувалася тим, що лизала солоні камені, покриті інеєм. Згодом з цих каменів виник пращур богів Бурі. Цей сюжет проілюстрований на Ілюстрації 2.
З пахв Іміра, а також від тертя його ніг народилися інші інійні велетні. Самого ж Іміра чекала доля багатьох інших першостворінь - його принесли в жертву (нащадки Бурі, сини його сина Бора Вілі, Ве й Один), щоб з тіла убитого створити світ:

Из мяса Мира
сделаны земли,
из косточек - горы,
небо из черепа
льдистого йотуна,
из крови - море!
З крові убитого Іміра, згідно «Молодшої Едди», виник Світовий океан, а з мозку інійного велетня боги створили хмари.

Отпрыски Бора
подняли сушу,
мир серединный
воздвигли дивный –
солнце сияло
с юга на скалы,
зеленью землю
злаки покрыли;

солнце - луна же
с ним шла бок о бок -
долонь простерло
с юга чрез небо;
солнце не знало
ночлега в небе,
звезды не знали
дороги в небе,
луна же не знала,
сколь сильна она в небе;

сошлись на судбище,
по лавам сели,
совет держали
все вышние боги:
ночь нарекали,
полночь и вечер,
именовали
утро и полдень
и все межечасья
для числения времени.

Можна провести аналогії між скандинавською міфологією та міфологією інших народів. Для прикладу в Індійській у Створенні варн використовувалося тіло магічної істоти – Поруші, а в грецькій також існувала магічна істота, яка допомогла вижити головному богові Зевсові.

18:03 

Центр скандинавського Космосу

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Багато культур надають безліч магічних релігійних властивостей центру свого Космосу. У вікінгів це було дерево-ясен Ігдрасиль.
У «Молодшій Едді» сказано, що Іггдрасилль «більше і прекрасніше всіх дерев. Гілки його простягаються над світом і піднімаються вище неба. Три корені підтримують дерево, і далеко розходяться ці корені. Один корінь - в асів, інший - у інійних велетнів, там, де колись була Світова Безодня. Третій же тягнеться до Нифльхейму…» А «Старша Едда» описує Іггдрасиль так:

Тремя корнями
тот ясень-древо
на три страны пророс:
Хель - под первым,
хримтурсам - второй,
под третьим род человеков.

Белка по имени
мысь Бострозубка
снует по Иггдрасиль- древу,
сверху она
слово орла
вниз темному Нидхеггу носит.

Две пары оленей
вершину древа
гложут, вытянув выи:
Туротрор, Умерший,
Мешкий и Чуткий.

И змей немало
под Иггдрасиль- древом –
больше, чем думают дурни иные:
Пустожил и Подземельник –
волкодлачьи чада,
тоже Серый иСкрытень,
Снотворец и Битень;
мне же ведомо:
ветви Древа им вечно грызть.

Иггдрасиль - ясень
терпит страсти,
коих не знают люди:
олень объедает,
ствол подгнивает,
Нидхегг терзает снизу!
Дев’ять світів, що з'єднує собою Іггдрасиль, - скоріш за все, міфологічна метафора, оскільки в еддичних текстах неодноразово говориться, що ясень стоїть в Мідгарді, крона його підноситься до неба - Асгарда, а корені уходять у пекло - Нифльхель, інший світи не згадуються зовсім (число 9 - священне в скандинавській міфології, аналогічно тому, як у слов'ян священним було число 3, у єгиптян - теж 9, а в християнській міфології й у каббалістів священним вважалося число 7). Як видно, дев'ять світів - свого роду "три в кубі», міфологічне множення трійки як символу світобудови, що підкреслює значимість кожної з трьох просторових сфер.
Утім, «Молодша Едда» згадує три неба, тобто три верхніх світи: перше з небес - небо Асгарда, над ним знаходяться небеса Андланг ( «безграничне») і Видблаін ( «широкосиннє»), де живуть «одні лише світлі альви».
На кроні Іггдрасиля сидить мудрий орел - уособлення влади, "цар птахів», супутник сонячних богів, також божеств неба і війни, символ царственості, величі, шляхетності, сили, моці, натхненності. Як і усі птаха, орел зв'язаний з небом, але в нього цей зв'язок найбільш міцний: він - владика повітря, здатний долетіти до сонця. Орел - священний птах бога-громовержця. Між очима орла сидить яструб Ведрфельнір - птах сонця, супутниця сонячних богів, здатна, подібно орлові, не мигаючи дивитися на світило, уособлення аристократичної влади і знатності. Крім того, крону Іггдрасиля об'їдають олень Ейктюрмир і коза Хейдрун, що стоять на даху Вальхалли. Молоко кози, напоєне медвяною вологою з листя ясеня, годує мешканців Вальхалли - ейнхеріїв.
Біля коренів ясеня гніздиться змій (дракон - ісл. Wyrm, тобто повзучий безкрилий дракон) Нідхегг, у якому дослідники бачать «аналог» світового змія Йормунганда). Цей дракон і змії, що кишать навколо нього, гризуть корені Іггдрасиля. У переддень битви наприкінці часів - Рагнарек - Нідхегг вирветься з пекла:
И вот прилетает
темный дракон
с темных вершин,
Нидхегг, над полем
летящий, несет
мертвых под крыльями…
Там же, біля коренів Іггдрасиля, знаходиться обитель трьох норн, трьох «сестер долі», які щодня обприскують корені світового древа водою з джерела мудрості. Норни визначають долі людей, прядуть нитки доль або вирізають руни. "Старша Едда» говорить:
Первая Урд,
Верданди тоже
(резали жребья),
а третья - Скульд:
судьбы судили,
жизни рядили,
всем, кто родится,
удел нарекали...
Між верхом і низом, тобто між орлом у кроні і драконом Нідхеггом у коренів ясеня, снує по стовбурі білка Рататоск ( «гострі зуби» ), образ якої тлумачиться як образ «посередника» між небом і пеклом. На середньому рівні, ближче до крони, на стовбурі ясеня пасуться чотири олені; цікаво, що символіка образа оленя зв'язана із сонцем, місяцем, вогнем і світлом узагалі.
Крім Іггдрасиля землю і небо, Мідгард і Асгард з'єднує між собою райдужний міст Биврест. Як писав А.А. Афанасьєв, «це кращий з усіх мостів на світі, він міцно створений із трьох світів, і світлі боги переїжджають по ньому на своїх конях... (Ілюстрація 4). Один кінець цього моста досягає житла бога Хеймдалля, що приставлений оберігати міст від демонічних велетнів. При кончині світу, коли поїдуть через нього злісні сини Муспелля, міст зруйнується. Страж богів Хеймдалль, «світліший з асів», охороняє не тільки Биврест, але й Іггдрасиль, його ріг захований під коренями світового древа. Більш того, оскільки в закляттях Хеймдалля називали «сином дев'яти матерів», деякі сучасні дослідники бачать у ньому персоніфікацію світового дерева, що з’єднує, як уже говорилося, дев'ять світів, а саме ім'я божества Неіm-dаllr тлумачать як «світове дерево».
Отже, Іггдрасиль - світове древо, що з'єднує між собою три (або тричі три) світи. Про устрій світу середнього, тобто Мідгарда, відомо лише те, що цей світ «протипоставляться Утгарду (або Йотунхейму), країні велетнів і що він оточений Світовим океаном. Набагато докладніше в міфах говориться про устрій верхнього світу Асгарда і нижнього - Ніфльхель.

18:03 

«Серединний світ» - Мідгард

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Згаданий «світ серединний» - інакше Мідгард - у «еддичній моделі» світобудови виступає як центр всесвіту, як осередок фізичних і духовних сил і енергій, вищий принцип всесвіту, уособлення сокровенної, божественної мудрості. Відповідно до міфу, Мідгард був створений богами з вій Іміра.
Приведений фрагмент цікавий ще і тим, що в ньому мимохіть описується горизонтальна модель скандинавської міфологічної світобудови: у центрі цієї моделі розташований Мідгард, сонце світить з півдня, тобто саме південь виступає уособленням світлоносного, благого початку; протипоставлений півдневі північ асоціюється з пітьмою і смертю; на сході знаходиться Утгард - зовнішнє, «чужий», неосвоєний простір, обитель ворожих богам справжніх велетнів - хримтурсів. Більш того, у цій моделі південь і захід співвідносяться з верхом, а північ і схід - з низом; перший завжди визнається благим, чистим, святим, піднесеним, тоді як другий - кепським, «нечистим».
До речі сказати, відгомін цієї горизонтальної моделі знаходимо в культовій епопеї Дж. Р. Р. Толкієна «Володар Кілець», значною мірою натхненній скандинавськими міфами: край зла Мордор у Толкієна міститься на сході, а конфронтуючі йому «світлі землі» - на заході і навіть на «3аокраїнному 3аході». У літературознавчих роботах, присвячених епопеї Толкієна, неодноразово проводилися паралелі між цією бінарною опозицією і протистоянням Сходу і Заходу в політиці ХХ сторіччя, однак сам Толкієн в інтерв'ю багаторазово спростовував яку-небудь політичну ангажированість свого твору.
Якщо говорити про міфологічні моделі світобудови, то слід зазначити, що порівняльне вивчення багатьох міфологічних систем, насамперед індоєвропейських, дозволило відокремити дві моделі цього роду - модель горизонтальну, або просторово-структурну (В.Н. Сокир), і модель вертикальну, або просторово-динамічну. Для першої характерно позначення центра і чотирьох (або восьми) сторін світу і представлення світу як землі, з усіх боків оточеної водою - Світовим океаном. У випадку скандинавської міфології центром, як уже згадувалося, є серединний світ Мідгард (зі своїм центром - Асгардом), сторони світу уособлюють чотири карлика-цверга, імена яких відповідають «географічним координатам» (Нордри - північний, Судри - південний, Аустри - східний, Вестри - західний), а навколо Мідгарда і розташованого на сході Утгарда простирається Світовий океан, у якому плаває хтонічне чудовисько - змій Йормунганд, інакше називаний «змієм Мідгарда».
Вертикальна проекція міфологічної світобудови, як правило, описується через образ світової гори (наприклад, шумерська й індійська Міру або японська Фудзи) - або через образ світового древа, що з'єднує небо, землю і підземний світ. У скандинавській традиції вертикальна проекція світобудови представлена саме світовим деревом - ясеном Іггдрасиль (інакше Лерад), що з’єднує дев'ять світів.
3.2.3. Верхній світ — Асгард
Одним із трьох основних світів є Асгард – місце проживання асів.
Асгард існує одночасно в двох проекціях міфологічної світобудови: у горизонтальній це - сакральний центр Мідгарда, куди приходять за мудрістю конунги, подібно Гюльві в «Молодшій Едді», (у деміфологізованій версії «Саги про Інглингах» Асгард - столиця деякої Країни Асів, якою правив Один), і він відділений від краю велетнів, інакше Йотунхейма, рікою Івинг, що ніколи «льоду не знала»; у вертикальній же проекції Асгард - верхній світ, світ богів.
Географія Асгарда досить заплутана. Відомо, що в нього проростає кроною Іггдрасиль і що поблизу від крони світового древа знаходиться поле Ідавелль, де боги збираються на раду. З віток ясеня, на яких пасеться олень Ейктюрмир, крапає волога, що дає початок багаточисленим рікам, перерахованим у «Посланні Гримніра»:
Дольи Ширь,
Скорьи Ярь,
Студь И Битвохоча,
Мчица, Жрица,
Рейн и Торопа,
Болтунья и Рева,
Старица и Копьекиша -
вьются вкруг божьих сокровищ, -
Гремуча и Луга,
Вспуча и Круча,
Жада и Ложетеча.

Двиною одна зовется,
Быстриною - вторая,
третья - Вода Велика,
Млеча, Леча,
Буча, Бегуча,
ЛютьиБуря,
Алчица, Волчица,
Доль иНадежа,
Бережа и Непрохожа;
а Звонь и Молонья –
людские реки,
но ниспадают в Хель.
Уява художників по – різному зображували Асгард, розміщений на кроні Світового дерева, з його горами, лісами та повноводними ріками.

18:04 

Світ мертвих

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Дуже важливим для вікінгів було життя після смерті, а також як саме вони помруть. Тому Світ мертвих – одна з найголовніших частин нордичного світогляду.
Неподалік від Іггдрасиля знаходиться і чертог Вальхалла ( олень Ейктюрмир і коза Хейдрун об'їдають листи ясеня, стоячи на даху цього чертога). Вальхаллу легко впізнати з першого погляду:

Кто к Одину отходит,
оные хоромы
тот сразу распознает:
кров там - тарчи,
копья - стропила,
на скамьи стланы кольчуги.

Кто к Одину отходит,
оные хоромы
тот сразу распознает;
волк там подвешен
над дверью закатной,
и тоже орел там кружит!
У Вальхаллу потрапляють після смерті обрані люди - (відмічені ратною доблестю і померлі смертю, «достойною воїна». Ці люди - ейнхерії - уже при житті мають особливе заступництво верховного бога Одина, а коли вони гинуть, посланниці Одина валькірії забирають їх і переносять у Вальхаллу. Там вони проводять час у святкуваннях і боях. Вальхаллу оточує повноводний потік Тунд, що ейнхеріям не перетнути, а посеред поля, на якому стоїть чертог, піднімаються ворота Вальгринд - «для мертвих ворота».
Їжою ейнхеріям у Вальхаллі слугують медвяне молоко кози Хейдрун і м'ясо вепра Сехримніра.
«Старша Едда» говорить:
Андхримнир варит
Сэхримнир- вепря
в Эльдхримнир-чане
мясо прекрасно,
но немногим известно,
что этим эйнхсриев кормят.
Розміри Вальхалли не безмежні (Ілюстрація 7), однак вона вміщає в себе неабияке число полеглих воїнів:

Дверей пять сотен
и сорок, как помню, -
в Вальгалле есть:
в дверь каждую восемь
воинов сотен
выйдет на битву с Волком.
Крім Вальхалли, в Асгарді розташовані й інші чертоги, а саме житла богів і богинь

18:04 

Потойбічний світ

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
До Вальхалли потрапляли воїни, які гинули в битві, але багато людей помирали від хвороб, голоду та інших негараздів. Отож, місце, куди потрапляли нещасні душі описується нижче.
Що ж стосується пекла, або Ніфльхель, інформація про її устрій ще набагато більш фрагментарна, ніж інформація про Асгард. Ніфльхель, подібно Асгарду, існує в обох міфологічних проекціях світобудови: у вертикальній проекції він розташований знизу, біля коренів ясеня Іггдрасиль, а в горизонтальній міститься на півночі. Править пеклом велетень Хель, за іменем якої іноді називають і сам Ніфльхель. Про неї в «Молодшій Едді» говориться так: «А велетня Хель (Ілюстрація 8) Один скинув у Ніфльхель і поставив її володіти дев'ятьма світами, щоб вона давала притулок у себе усім, хто до неї посланий, а це люди, що померли від хвороб або від старості. Там у неї великі поселення, і на диво високі її огорожі і міцні ґрати. Мокра Мряка звуться її палати, Голод - її блюдо, Виснаження - її ніж, Лежень - слуга, Соня - служниця, Напасть - падаючі на поріг ґрати, Ложе Хвороби - постіль, Зла Журба - полог її. Вона наполовину синя, а наполовину - кольору м'яса, і її легко впізнати по тому, що вона сутулиться і вид у неї лютий». Перед Ніфльхель протікає ріка Гьелль, через яку перекинений міст, «вистелений блискучим золотом».
Як видно, саме в пеклі знаходиться й житло темних альвів, або цвергів; у всякому разі, відомо, що цверги живуть під землею і бояться світла (промінь сонцяобертає цверга в камінь).
«Поза простором», тобто поза горизонтальною і вертикальною проекціями скандинавської міфологічної світобудови, знаходяться дві місцевості, що існували ще до початку часів, - вогненний край Муспелль і крижаний край Ніфльхейм із потоком Хвергельмир, або Елівагар. Про Муспелль відомо тільки те, що це край вогню, розташований десь на півдні; у цьому краї живе вогненний велетень Сурт, з яким у Рагнарок буде битися бог Фрейр. Ніфльхейм - край мороку, випаровування отрутних рік якого осідали інеєм у світовій безодні Гинунгагап.

18:05 

Аси та вани

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Одина з Тором і Тюром, крім «спільного членства» у тріаді верховних божеств, поєднує і приналежність усіх цих богів до числа головних божеств скандинавського пантеону - асів. Крім Одина, Тора і Тюра, згідно з «Еддами», до асів належать також Хеймдалль, Брагі, Хед, Видар, Хенір, Улль, Форсеті, Локі, Валі і Бальдр. «Молодша Едда» перелічує і богинь, або асинь: це Фрігг, Сага, Ейр, Гевьон, Фулла, Сьєвн, Ловн, Вар, Вер, Сюн, Хлин, Снотра, Гна, Соль, Біль, Йорд і Ринд.
Крім того, у числі богів іноді згадуються морський велетень Егuр і його дружна Ран - володарка морів; Скаді - богиня-лижниця, покровителька полювання; сини Тора Магні і Моді; Сив - дружина Тора, богиня із золотим волоссям; Ідунн - дружина Брагі, охоронниця молодильних яблук; Нанна - дружина Бальдра; Сигюн - дружина Локі; Хермод - брат Бальдра; Вілі і Ве - брати Одина; Од – чоловік Фрейї, імовірно, іпостась Одина.
У Ілюстрації 9 наводиться інформація про сфери впливу вищезгаданих богів, а в Ілюстрації 10 – зображення деяких з них.
По справедливому зауваженню Е.М. Мелетинського, «аси представлені в міфах як очолювана Одином патріархальна родова громада, у якій, однак, важливі питання вирішуються на тинзі (народних зборах); велике значення мають ритуальні бенкети богів з розпиттям священного напою».
У еддичних текстах часто зустрічаються імена трьох богів, що не належать до асів. Це Ньєрд, Фрейр і його сестра Фрейя. Вони - представники богів родючості ванів, що на початку часів ворогували з асами і навіть воювали з ними. Війна асів з ванами вважається в скандинавській традиції першою війною у світовій історії. Перемога в цій війні схилялася на сторону ванів, і аси поспішили укласти перемир'я й у знак непорушності мирної угоди віддали ванам у заручники Хеніра, а ті, у свою чергу, передали асам Ньєрда і Фрейра (так само як і, очевидно, Фрейю). У підсумку Хенір, учасник ранніх походів Одина по світу, зовсім «випав» з міфологічного оповідального циклу, зате вани, особливо Фрейр і Фрейя, зробилися безпосередніми учасниками багатьох подій. За своїми функціями ці божества є богами родючості, причому Ньєрд також володарює у морській стихії, його син Фрейр - бог рослинності і чоловік богині землі Герд, а дочка Фрейя - богиня любові і краси, знавець магії сейд.
Інші представники племені ванів у міфологічних текстах не згадуються, якщо не вважати загадкового Квасиpa, «наполовину вану», із крові якого, змішаної з бджолиним медом, був виготовлений мед поезії.
Особливе місце займають Деллінг (світанок), Нотт (ніч), Даг (день), Карі (повітря), Хлер (море), Вирд (частка), що згадуються в «Еддах»; зі збережених текстів важко зрозуміти, чи зараховувалися вони до богів або до інеїстих велетнів - останні, слід зазначити, богами зовсім не вважалися.
Аси й асимільовані ними вани живуть в Асгарді, де в кожного бога і кожної богині є власний чертог і власні палати. В Асгарді ж зберігаються скарби богів: приналежні Одину спис Гунгнір, кидок якого поклав початок війні між асами і ванами, і золоте кільце Драупнір, молот Тора Мьйолльнір; приналежні Фрейру чудесний вепр Гуллінбурсті з золотою щетиною і корабель Скидбладнір, що завжди має побіжний вітер і поміщаючий будь-яке число воїнів; намисто Брисінгів, або Брисінгамен, яким володіє Фрейя і яке допомагає при пологах; молодильні яблука богині Ідунн. Ці скарби складають предмет прагнення велитнів-йотунів, основних ворогів скандинавських божеств.
Йотуни ведуть свій рід від інеїстих велетнів, або хримтурсів, першим з яких був Імір. Коли боги Один, Вілі і Ве убили Іміра і створили з його тіла світобудову, а з крові - Світовий океан, у крові Іміра потонули всі інеїсті велетні, крім Бергельмира, онука Іміра, що врятувався на похороннім кораблі. «Старша Едда» говорить:

Бергельмир жил
за многие зимы
до сотворения суши:
как он лежал
в погребальной ладье –
вот что мне первое памятно.

Це згодом призвело до відновлення народу велетнів і створення багатьох саг про перемоги Тора над йотунами.

18:06 

Велетні йотуни, цверги, хтонічні чудовиська та Локі

paganism
если друг, то садись возле нашего костра....
Мідгард оточений різними супротивники, з якими воюють боги.
Йотуни живуть у холодній кам'янистій країні десь на сході світу (у його горизонтальній проекції), ця країна називається Йотунхейм, або Утгард. Править ними велитень по імені Утгарда-Локі, або Скрюмир. Збіг імені цього велетня з ім'ям аса Локі дотепер не отримало задовільного пояснення; цікаво, що Саксон Граматик у своїх «Діяннях датчан» стверджує, що Утгарда-Локі - це власне Локі, вигнаний іншими богами в Утгард.
Крім йотунів, з богами ворогують хтонічні чудовиська: це світовий змій Йормунганд, дивовижний вовк Фенрір і володарка пекла Хель, - породжені в лісі Ярнвид велетнем Ангрбодой від аса Локі.
Локі, подібно Одину, веде свій рід від інеїстих велетнів: його батько - хримтурс Фарбауті. Крім того, він - рідний або зведений брат Одина; у еддичній пісні «Сварка Локі» він вимовляє такі слова: «Оба мы, Один, во время оно кровью братство скрепили».
З міфів випливає, що Локі постійно метається між богами і йотунами: він то підбурює йотунів викрасти скарби асів і сам бере участь у цих викраденнях, то допомагає богам повернути украдені скарби.
Багато дослідників думали, що подвійність образа Локі полягає в його «вогненній природі» (ім'я Loki виводили з Logi «вогонь»); уперше таку точку зору висловив ще Сноррі Стурлусон у «Молодшій Едді». Утім, витівки Локі і його постійне прагнення зруйнувати або опоганити те, що було створено іншими богами, насамперед Одином, показують, що вірніше було б хар актеризувати цього бога як негативний варіант культурного героя, з вираженими хтонічними і демонічними властивостями. Більш того, можна сказати, що Локі - негативний двійник Одина; у деяких роботах стверджується, що Локі в скандинавській міфологічній системі протипоставляться Одину, як космогонія, або світоствореня, протипоставляться есхатології, або світознищенню.
По натяках, що містяться в «Проріканні вельви», можна припустити, що Локі, зачинаючи з Ангрбодою чудовиськ, усвідомлював, яку роль їм призначено зіграти в битві перед кінцем світу. Ця обставина підкріплює гіпотезу про Локі як про негативного культурного героя, що руйнує і « перерозподіляє» створене іншими.
Чудовиська, породжені Ангрбодою, настільки налякали богів (пророчиця-вельва відкрила божествам прийдешнє і напророкувала загибель), що змія Йормунганда Один скинув у Світовий океан, і, як говориться в «Молодшій Едді», «тaк виріс Змій, що посередині моря лежачи, усю землю оперезав і кусає себе за хвіст»; Хель відправилася в пекло, а вовка Фенріра боги взяли в Асгард, щоб він знаходився в них під постійним наглядом. Годувати його насмілювався тільки Тюр. Пророцтва говорили, що Фенріра породжено на погибель богам, тому аси вирішили посадити вовка на ланцюг. Перший ланцюг називався Ледінг, і Фенрір відразу його порвав; другий ланцюг називалася Дромі, і він також не утримав вовка; самим міцним виявився третій ланцюг, Глейпнір, викуваний на прохання богів цвергами із «шести сутей» - шуму котячих кроків, жіночої бороди, коренів гір, ведмежих жил, риб'ячого подиху і пташиної слини. Аси надягли цей ланцюг на вовка, причому Тюру довелося пожертвувати правою рукою, що він поклав Фенріру в пащу в заставу того, що боги не обдурять вовка. Цей ланцюг буде утримувати Фенріра до кінця часів: у переддень Рагнарек вовк розірве пути і вирветься на волю.
У «Молодшій Едді» є цікавий епізод. Конунг Гюльві, вислухавши розповідь Одина про утихомирення вовка, запитує: «Чого ж не убили боги Вовка, якщо чекають вони від нього великого зла?» Відповідь Одина був короткий: «Так шанували боги своє святилище і свій дах, що не хотіли опоганювати їхньою кров'ю Вовка, хоч і говорять пророцтва, що бути йому убивцею Одина».
Єдиноборства Одина з Фенріром і Тора з Йормунгандом в Рагнарек, що завершуються загибеллю супротивників, знаменують одночасно коротке торжество хаосу і зародження нового космосу. У сучасній політико-культурологічній термінології (модель соціомеханіки) ці битви і сам Рагнарек можна охарактеризувати як метафоричний опис «фазового переходу» від однієї цивілізаційної стадії до іншої.
Цверги живуть у землі й у каменях, вони бояться сонячного світла, що звертає них у камінь (цією особливістю цвергів скористався, навряд чи не єдиний раз виявивши хитрість, бог Тор, що затяг сперечання з карликом Альвісом, котрий сватався до дочки бога півдня, до самого світанку).
У пізнішій фольклорній традиції цверги «перетворилися» у карликів, або гномів, - крихітних сивобородих істот, що відрізняються могутнім тілом і незвичайною фізичною силою; зрілості вони досягають трьох років від роду, а до семи років у них виростають сиві бороди. Вони добувають самоцвіти і руду, кують зброю, обладунки і прикраси, найчастіше наділяючи свої вироби магічними властивостями. Відмінна риса у вигляді карликів - ступні, або схожі на пташині лапи (гусячі або воронні), або вивернуті задом наперед. Тому вони носять плащі до п'ят. Вважається, щоб впізнати, чи карлик перед тобою, треба насипати на дорогу попіл або борошно, а потім уважно розглянути сліди.
Цвергів у міфологічних текстах іноді іменують чорними або темними альвами, тим самим протиставляючи їх, що живуть у землі, альвам світлим - духам родючості, що живуть в Асгарді. Правитель світлих альвів - божественний коваль Велунд.
4.4. Богині та їх функції
Одне із найвеличніших та найвагоміших місць займають жіночі іпостасі.
Діси - нижчі жіночі божества, за своїми функціями безпосередньо зв'язані з долею: вони визначають долі людей, насамперед воїнів. До діс належать норни і валькірії.
Норни - богині долі, «родственні» грецьким мойрам і римським паркам. Їхнє житло знаходиться біля коренів ясеня Іггдрасиль, поруч з якимсь таємничим джерелом. Їхні імена - Урд, тобто «судьба» або «минуле»; Верданді – «становлення» або «теперішнє»; Скульд – «борг» або «майбутнє».
Згідно з еддичною піснею «Розповідь Фафніра» норн не три, а набагато більше, причому вони ведуть свій рід як від асів, так і від альвів і навіть від цвергів.
Що стосується валькірій, ці богині, супутниці і помічниці Одина, також визначають людські судьби - однак якщо норни роблять це при народженні людини, то валькірії вирішують, кому з полеглих у битві призначено потрапити у Вальхаллу, а хто відправиться в Хель. Усього валькірій дванадцять, у них сліпуче яскраві блакитні очі і довге світле волосся, одягнені вони звичайно в обладунки, на головах - рогаті шоломи, у руках - мечі і списи. У Вальхаллі вони тішать слух ейнхеріїв музикою і піснями.

Paganism

главная